Нова філологія

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДАЦЬКИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ В ІНАВГУРАЦІЙНІЙ ПРОМОВІ АМЕРИКАНСЬКОГО ПРЕЗИДЕНТА ДЖ. Р. БАЙДЕНА

2025-01-15T09:01:46+02:00

Стаття присвячена дослідженню специфіки перекладу інавгураційних промов, зокрема промови президента США Дж. Р. Байдена, українською мовою як важливого аспекту міжмовної та міжкультурної комунікації. Оскільки політичні промови мають не лише інформативний, але й символічний, емоційний та культурний характер, їхній переклад потребує точного відтворення змісту й емоційної насиченості оригіналу. Автори акцентують увагу на необхідності врахування політичного контексту, риторичних прийомів та культурних особливостей, що забезпечують ефективну передачу політичних ідеалів та цінностей для цільової аудиторії. Зокрема, досліджується питання значення перекладу для формування уявлень про ідеали та цінності, що впливають на суспільне сприйняття політичного дискурсу. В основній частині роботи проаналізовано основні види перекладацьких трансформацій, які застосовуються при перекладі інавгураційних промов: лексичні, стилістичні та граматичні. Лексичні трансформації дозволяють передати термінологію, емоційні та символічні образи оригіналу, зберігаючи культурний контекст для цільової аудиторії. Стилістичні трансформації забезпечують відтворення емоційної та риторичної складової частин тексту, адаптуючи його до мовних та культурних норм перекладу. Граматичні трансформації сприяють відтворенню синтаксичних особливостей оригіналу, роблячи текст більш динамічним та природним для сприйняття українською мовою. Автори дійшли висновку, що застосування зазначених трансформацій є необхідною умовою для досягнення відповідності між стилем, змістом та культурним контекстом оригінальної промови та її перекладу. Це важливо для збереження емоційного та ідеологічного впливу промови на аудиторію, адже інавгураційні промови покликані не лише інформувати, а й надихати, закликати до єдності. Перспективи подальших досліджень автори вбачають у вивченні національних і культурних маркерів у промовах світових лідерів та специфіки їхнього перекладу, що сприятиме розвитку методологічних підходів у сфері перекладу політичного дискурсу й аналізу його впливу на міжнародну аудиторію.

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ЯК КОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ АНГЛОМОВНОГО НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ДИСКУРСУ

2025-01-15T09:01:56+02:00

Робота присвячена дослідженню інтертекстуальності як одного з когнітивних аспектів науково-технічного дискурсу, вивчення та аналіз якого є актуальною темою для мовознавців у зв’язку з розвитком науки, технологій та диджиталізацією суспільства. Наявність інтертекстуальних зв’язків є характерною особливістю науково-технічних текстів. Встановлено прототипну одиницю інтертекстуального зв’язку в науково-технічному тексті, яка має вигляд тріади «цитата у лапках + іменне і титульне посилання + бібліографічне посилання». Цитування є одним із засобів реалізації інтертекстуальних зв’язків у науково-технічному дискурсі. Наукове цитування розглядається як експліцитне включення. Воно є маркером діалогічності та засобом інтегрування фрагментів першоджерела в інший текст. У результаті проведеного аналізу англомовного науково-технічного дискурсу, представленого в наукових статтях та монографіях інженерного спрямування, за критеріями форми та об’єму цитування виокремлено та встановлено три типи прямого цитування, а саме: повне, редуковане та сегментоване. Проаналізовано інші типи експліцитних включень (непряма мова та авторський переказ), які характеризуються наявністю ввідних та вставлених конструкцій, лексичних, синтаксичних та лексико-синтаксичних маркерів, дієслів та прийменниково-вербальних словосполучень. Розглянуто посилання як імпліцитний тип цитування. Встановлено, що у випадку посилань функції міжтекстових зв’язків виконуються не фрагментами старого тексту, а елементами паратексту, які вказують на першоджерело. Відзначено вплив феномену прецедентних знань на організацію тексту в науково-технічному дискурсі. На прикладі епонімів доведено, що прецедентні знання вербалізуються у вигляді певних слів, словосполучень або термінів. Такий тип інтертекстуальних зв’язків не має спеціальних текстових демаркаторів, епоніми апелюють до наявного аперцепційного рівня автора та читача науково-технічного тексту. Всі положення статті проілюстровано великою кількістю автентичного англомовного матеріалу.

ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ФОНОСТИЛІСТИЧНИХ ЗАСОБІВ У РОМАНІ Й. В. ГЕТЕ «СТРАЖДАННЯ ЮНОГО ВЕРТЕРА»

2025-01-15T09:02:08+02:00

Стаття присвячена виявленню фоностилістичних явищ у прозі Гете. Систематизовано й узагальнено теоретичні дослідження фоностилістики в мовознавстві, розглянуто фонетичні особливості в романі Й. В. Гете «Страждання юного Вертера». Проаналізовано фоностилістичні явища, що дозволяють виявляти звук, систему символів мови поета тощо. Звернено увагу на ритмомелодику, eвфоназію, внутрішню звукову організацію тексту, звукoпис, cлухові aкустичні iмпресії, лекcичні звукoобрази, засоби фоніки (aлітерацію, асoнанс), звуконаслідування. Дослідження спрямовано на опис специфіки використання фоностилістичних прийомів. Об’єктoм дослідження є ромaн Й. В. Гете «Страждання юного Вертера», предметом – фоностилістичні прийоми, що aктуалізуються в ньому. У дослідженні художнього твоpу спостерігаємо свiтосприйняття автора, яке відображає глибинні смисли роману через національно-мовну картину світу. Автор використовує букви та звуки природної мови, що вказують на звуконаслідування і їхню реалізацію через внутрішній світ, емоційний стан, переживання героя, а також відображає спів птахів, шурхіт листя, тривожну та напружену атмосферу опису. Дослідження фоностилістичних явищ у романі Гете розглядаємо через суттєві розходження між частотністю фонем у різних стилях. Тaкож у статті схарактеризовано фонoстилістичні особливості фонестемної лексики німецької мови з опорою на aналіз функціонaльно-стилістичних і лексикографічних характеристик. Доведено, що вони функціонують у художньому прозовому тeксті задля встановлення символічних значень її початкових фонеcтем. Окрім тoго, розглянуто особливості ритмічного простору роману. З’ясовано, що найпоширенішими фоностилістичними засобами прози Гете є алітерація й асонанс. Алітерація відбувається за допомогою звуків /r/, /s/, /w/ та /t/. Кожен з них несе своє певне навантаження. Асонанс спостерігаємо в звуках /а/, /u/, /i/ та /e/. За допомогою асонансу утворюється мелодійність опису, що пом’якшyє сприйняття тексту. Зазначено, що використання автором ономатопеї відображає звукове відтворення реальних природних явищ. Й. В. Гете показує майстерну та неперевершену гру зі звуком, яка підкреслює емоційні та драматичні моменти й відображає фізичний і психічний стан героя. Доведено, що важливим аспектом фоностилістики в прозі Гете є звукова символіка. Певні звуки чи їх поєднання в ній набувають символічного значення. Це дозволяє авторові на рівні підсвідомості впливати на читача, створюючи додаткові смислові нашарування.

РОМАН ЄВГЕНА ПАШКОВСЬКОГО «СВЯТО» ЯК СУЧАСНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ БІБЛІЙНОЇ ПРИТЧІ ПРО БЛУДНОГО СИНА

2025-01-15T09:02:18+02:00

У статті аналізується тема духовних пошуків і віднайдення істинного шляху в романі Є. Пашковського «Свято» з особливим акцентом на паралелях з біблійною притчею про блудного сина. Розглядається те, як персонаж проходить складний шлях внутрішніх змін і духовної кризи. Віддаляючись від традиційних цінностей і родини, він опиняється у стані відчуження, що призводить до важливих випробувань. Поступове руйнування звичних орієнтирів виявляє глибокі протиріччя та сумніви в його душі, внаслідок чого він приходить до усвідомлення справжнього змісту життя. Сюжет роману відтворює важливі етапи повернення блудного сина, акцентуючи на темах розкаяння, прощення та духовного переродження. Автор підсилює емоційні переживання персонажа за допомогою символів і художніх засобів, показуючи його відчуження від звичного світу, занурення у моральний хаос та поступове відновлення через усвідомлення власних помилок. Як і в біблійній притчі, герой проходить через біль самотності й розчарування, щоб зрозуміти значення духовного дому та прийняття. Поступово його духовні пошуки приводять до глибшого усвідомлення власної відповідальності перед близькими. У романі підкреслюється роль віри та внутрішнього переродження: залишаючи порожні цінності, головний герой відкриває в собі здатність до морального оновлення. У статті також звертається увага на стилістичні особливості творчості Є. Пашковського, зокрема його вміння передати психологічну глибину і складність персонажів через релігійні алюзії та метафоричний стиль. Символіка роману надає значення кожному етапу подорожі, а «свято» символізує повернення до духовного дому. Крізь випробування та очищення персонаж знаходить новий сенс життя, проходячи етапи, подібні до переживань блудного сина з Євангелії. Аналіз паралелей із Біблією показує, що роман «Свято» постає не лише історією особистого відродження, а й пошуком духовного прихистку у світі.

МІФ І РЕАЛЬНІСТЬ У ПОЕТИЦІ МАГІЧНОГО РЕАЛІЗМУ

2025-01-15T09:02:29+02:00

З огляду на появу останнім часом великої кількості знакових літературних творів, які стають представниками таких новітніх і найсучасніших літературних напрямів, як магічний реалізм, сформований в руслі постмодернізму, увага дослідників фокусується на всебічному вивченні подібних творів, які зазвичай є складними завдяки глибині та поліфонії прихованих у них смислів. Робота присвячена вивченню особливостей поетики магічного реалізму в романі С. Рушді «Опівнічні діти», де у фокусі аналізу перебуває специфіка міфологічної основи роману в аспекті поетики магічного реалізму, вивчення семантики якої здійснюється за допомогою залучення методології когнітивної поетики і семіотики. Результати дослідження окреслили специфіку твору Салмана Рушді «Опівнічні діти», особливо в аспекті поєднання міфічного та реального в ракурсі творів магічного реалізму, що проявляється в наративному та образному планах художнього тексту та відображає притаманні для магічного реалізму риси. Особливостями міфологізму в поетиці роману С. Рушді «Опівнічні діти» є багатовимірна структура часу і простору (історичний, персональний, міфологчний час/простір), де можуть поєднуватись одночасно минуле й теперішнє як єдиний потік, а також такі просторові структури: міфологічний мотив ініціації героя (необхідність синтезу культурних відмінностей), повторюваність міфологічних образів-символів, залучення образів міфів та легенд, образів з різних міфологічних систем, що також набувають образного та символічного змісту, залучення до сюжету історичних подій, які набувають художньої інтерпретації та міфологічного переосмислення шляхом створення динамічних образів і сюжетів, залучення образів міфологічного (циклічного) часу. На текстовому рівні мають місце сюжетотвірні опозиції. В цілому міфологізм та зображення реальності в художньому творі С. Рушді та тенденції, що проявились на рівні наративної та образної репрезентації дійсності в художній картині світу роману, відбивають особливості світобачення автора у контексті мультикультурного підходу до сприйняття світу, який інтегрує елементи різних культур, міфологій та традицій, відтворюючи поліфонічне звучання культури Сходу в англомовному тексті, яку уособлює Індія, через значну кількість інтертекстуальних зв’язків на фабульному та проблемно-ідеологічному рівнях шляхом застосування явних чи імпліцитних алюзій, перехресних посилань та цитат, історичних згадок тощо.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ АНГЛОМОВНИХ ТЕРМІНІВ ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧОГО СПРЯМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

2025-01-15T09:02:39+02:00

Стаття присвячена вивченню науково-технічного перекладу, який включає в себе переклад термінологічної лексики. Дослідження спрямоване на виявлення способів перекладу термінів перекладознавчого спрямування з англійської на українську мову з урахуванням семантичних та структурних характеристик. У межах розвідки проаналізовано підходи до визначення понять «термін», «терміноїд» і «термінологія», а також характерні особливості термінологічних одиниць в англійській та українській мові. Для комплексного розуміння викликів, пов’язаних із перекладом термінологічної лексики, у статті розглянуто низку способів перекладу включно із концепцією неперекладності, яка часто виникає за умови відсутності прямих еквівалентів у цільовій мові. Представлено семантичний та перекладацький аналіз 100 англомовних термінів зі статей авторитетного видання “Handbook of Translation Studies” (у чотирьох томах) за редакцією Іва Ґамб’є та Люка ван Дорслара, а також їхніх перекладів українською мовою. Використано низку дослідницьких методів та прийомів включно із аналізом, індукцією та дедукцією, компонентним, описовим, статистичним та порівняльним методами, узагальненням та синтезом. З’ясовано, що основними методами перекладу термінів перекладознавчого спрямування є калькування, пошук відповідників, транскодування та описовий переклад. Зокрема, 4% від загальної кількості термінів вибірки було перекладено шляхом транскодування, 41% – за допомогою калькування, а метод пошуку відповідників було застосовано найчастіше до 55% термінів загальної вибірки. У дослідженні підкреслюється важливість комплексного підходу до визначення специфіки перекладу термінів, особливо для інноваційних термінів. Наукова розвідка може бути корисною для подальшого розвитку загальної теорії перекладу, зокрема в контексті науково-технічного перекладу, а також в частині англо-українського перекладу. Отримані результати можуть слугувати матеріалом для подальших, зокрема корпуснобазованих, досліджень з перекладу термінології.

СТАНОВЛЕННЯ АНГЛОМОВНОЇ ТЕРМІНОСИСТЕМИ ТРИБОЛОГІЇ

2025-01-15T09:02:48+02:00

Наука трибологія розвивалася протягом тривалого часу і сьогодні постає як самостійна наукова дисципліна з власною системою термінів на позначення специфічних галузевих понять. У статті висвітлено процеси становлення та розвитку англомовної терміносистеми трибології від доіндустріального періоду до сучасності, від стихійного накопичення термінів до становлення цілісної терміносистеми. У процесі формування терміносистеми трибології важливу роль відігравали позамовні чинники. Розвиток відбувався відповідно до еволюції наукових теорій та потреб техніки. Базова лексика на позначення трибологічних понять з’являється ще у доіндустріальний період приблизно до 50-х років XVIII століття. Подальша інтенсифікація досліджень та технологічний прогрес призвели до накопичення та розгалуження термінології, зокрема до появи багатокомпонентних термінів. Офіційне визнання трибології як окремої науки у 60-ті роки ХХ століття зумовило запозичення термінів, що відображають релевантні поняття переважно з галузей фізики, хімії, машинобудування та матеріалознавства. Подальша взаємодія трибології з іншими науками сприяє розширенню термінологічного апарату. Видається спеціалізована література, впроваджуються галузеві стандарти. З початку ХХІ століття з’являються терміни для трибологічних понять, пов’язаних із захистом довкілля. Поява триботроніки і розвиток досліджень у сфері трибоінформатики стимулюють подальший розвиток терміносистеми. Трибологічну терміносистему у статті визначено як цілісну і свідомо впорядковану сукупність структурно взаємопов’язаних на логічному та мовному рівні термінів, що відбиває поняттєву систему трибологічної галузі на сучасному етапі її розвитку. Терміносистемі трибології притаманні сталість, відкритість, певна динамічність, цілісність та структурованість.

СТАН РОЗВИТКУ ҐЕНДЕРНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ НА ПРИКЛАДІ ДИСКУРС-АНАЛІЗУ СТРАТЕГІЙ ҐЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ РАДИ ЄВРОПИ (2014, 2018, 2024 PP.)

2025-01-15T09:04:32+02:00

Ґендерна терміносистема перебуває в стані інтенсивного розвитку та спеціалізації. Джерелом національного права є міжнародне законодавство, яке також постійно розвивається. Метою статті є огляд формування та змін ґендерної терміносистеми стратегій ґендерної рівності Ради Європи (далі – стратегії), які були розроблені Комісію з ґендерної рівності Ради Європи і прийняті Комітетом Міністрів сторін в 2014, 2018 та 2024 роках. Важливість і актуальність дискурс-аналізу як методу дослідження становлення ґендерної терміносистеми визначається тим, що таке дослідження відбувається з урахуванням контексту, у якому розроблялися тексти стратегій. Таким контекстом є розвиток політики досягнення ґендерної рівності в просторі впливу Ради Європи. Дискурс-аналіз також передбачає можливість інтерпретувати зміст понять та термінів для розуміння того, які ідеї та концепти закладено в тексті, яким чином мова відображає та формує соціальні реалії, структури та впливає на уявлення реципієнтів про реальність. Наукова новизна статті полягає в тому, що авторкою з використанням дискурс-аналізу простежено взаємозумовленість ґендерної терміносистеми і суспільних реалій в текстах стратегій ґендерної рівності Ради Європи, зокрема, на прикладах використання таких понять, як ґендерно трансформативний підхід, дискримінація за ознакою статі та антиґендерні рухи. Здійснено огляд їхнього використання в українському правовому та соціально-політичному дискурсах та наукових дослідженнях. У статті розмежовуються категорії «поняття» і «термін». Таке розмежування є важливим у контексті того, що в сучасному українському науковому дискурсі, зокрема лінгвістиці, категорія ґендеру визначається одночасно і як термін, і як поняття як свідчення відсутності чіткого розуміння їхнього змістовного наповнення, а також того факту, що ґендерна термінологія перебуває у процесі становлення та потребує глибинного дослідження.

КЛЮЧОВІ МОТИВИ ТВОРЧОСТІ САЛМАНА РУШДІ (НА МАТЕРІАЛІ ПОВІСТІ «ГАРУН І МОРЕ ОПОВІДОК»)

2025-01-15T09:03:19+02:00

С. Рушді ретельно вибудовує каркас своїх творів. Назва, епіграфи, композиційна побудова – надважливі елементи архітектоніки, які міцно тримають конструкцію його текстів. Особливе місце займають епіграфи, які відіграють роль вагомого структурного компоненту творів письменника. У повісті «Гарун і море оповідок» підібране висловлювання на початку тексту дозволяє відчитати важливі складники авторського ідіостилю, а саме: (1) міф – структурно-семантична модель тексту; (2) магічний реалізм – стилістичний код тексту; (3) мистецтво – філософське та естетичне пізнання буття. У романах «Земля під її ногами», «Клоун Шалімар», «Гнів», «Золотий дім» спостерігаємо використання письменником епіграфів як паратекстів. Скориставшись різноманітними джерелами для конструювання надтекстових цитат, С. Рушді організовує взаємодію між епіграфом і текстом двома типами: унісон (позиція епіграфа й тексту близькі) та розвиток теми (між епіграфом і текстом виникають взаємини теми й варіації). Магічний реалізм у творчості С. Рушді – художній метод і тип художнього мислення, своєрідна опція сприйняття та відтворення світу. Письменник віртуозно зображує природні та надприродні події, включаючи в реалістичну оповідь ірреальний елемент, який не піддається поясненню з позицій звичних законів універсуму. Реальний та уявний світи у творах С. Рушді наділені здатністю співіснувати та взаємопроникати один в одного. Особливо цікаво спостерігати за майстерним зображенням реальної дійсності в казковому просторі. Подібне бачимо у повісті «Гарун і море оповідок», у якій автор виразно натякає на реалії Індії. Він зображує сезон дощів, змальовує індійські традиції, відтворює контрасти індійського суспільства (країна багатіїв, бідних і дуже бідних), конструює політичні реалії Індії, показуючи політиків та політичні технології, якими вони послуговуються задля досягнення своєї мети.

ЕВОЛЮЦІЯ ДИСКУРСУ КІНОРЕЦЕНЗІЙ: ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ТА АМАТОРСЬКИХ ПІДХОДІВ

2025-01-15T09:03:30+02:00

Дослідження демонструє, як комунікативні стратегії у професійних та аматорських кінорецензіях формують сприйняття та вподобання читачів, сприяючи еволюції кінокритики в епоху цифрових технологій. Мета цієї статті – визначити комунікативні цілі авторів вищезгаданих типів рецензій та їхній передбачуваний вплив на читачів через стратегічне та тактичне використання мови. Застосовуючи комунікативно-прагматичний підхід, щоб дослідити, чому читачі частіше надають перевагу аматорським кінооглядам, а не професійним рецензіям, ми встановили стратегічні й тактичні відмінності між ними. Дані для дослідження були взяті з професійних кінорецензій у “The Guardian” та аматорських кінорецензій на “Rotten Tomatoes”, беручи до уваги різноманітні жанри та оцінки. Аналіз показав значні відмінності у використанні комунікативних стратегій і тактик у професійних і аматорських кінорецензіях. По-перше, дві третини всіх виявлених стратегій трапляються в аматорських кінорецензіях. По-друге, для обох типів рецензій властиве домінування інформативно-комунікативної стратегії, що підкреслює її узгодженість із основною метою кінорецензії – надати стислу, об’єктивну інформацію, однак автори професійних кінорецензій схильні уникати тактики авторської самопрезентації. По-третє, емоційно-мотиваційна комунікативна стратегія, метою якої є звернення до цінностей і досвіду аудиторії, більш поширена в аматорських кінорецензіях, таким чином сприяючи особистому залученню читачів та кидаючи виклик звичайним поглядам. Автори професійних рецензій навпаки надають перевагу об’єктивному аналізу технічних і галузевих аспектів фільмів, що відрізняє їх від емоційного наповнення аматорської критики. З огляду на це аматорські відгуки часто здаються більш близькими та персоналізованими, що може підвищити довіру до них. Професійні рецензії, як правило, характеризуються відстороненим тоном та фокусом на подачі фактів і критичній оцінці. Хоча такий підхід є більш об’єктивним, його вплив на читачів може нівелюватися. Отже, результати дослідження вказують на подвійну роль кінокритики у задоволенні як суб’єктивних, так і об’єктивних очікувань читачів.

СИМВОЛІЧНЕ ВІДОБРАЖЕННЯ КРИЗИ В ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ БРИТАНСЬКИХ ПОСТМОДЕРНІСТІВ

2025-01-15T09:03:39+02:00

Сучасний художній дискурс відображає загальний неспокій і турбулентність кінця ХХ – початку ХХІ століття, що позначається кризами в різних сферах. У статті досліджено, як концепт КРИЗА представлений в художньому дискурсі британських постмодерністів через символи. Символ, який завжди є недомовленістю, поштовхом для інтерпретацій, невизначеним у своїй довільності, набуває специфічного тлумачення в теорії постмодернізму через ідею ірреальності, «симулятивності» світу, наповненого вторинними значеннями. Письменники-постмодерністи часто використовують цю здатність символу містити численні шари значення для створення багатовимірного наративу з численними можливими інтерпретаціями. Символ, який можна розглядати в межах традиційного підходу (як культуротвірний феномен) або постмодерністського (як засіб створення симулятивної реальності), є актуальною складовою частиною постмодерністського текстопростору. Постмодерністи відмовляються від традиційних символів на користь створення нових, що репрезентують змінену реальність. Криза як період нестабільності, переломний етап, поворотний момент подій займає важливе місце в постмодерністському світогляді та є одним із найбільш вербалізованих концептів у постмодерному художньому дискурсі через особливе значення, яке надається йому в теорії постмодернізму. Кризи, зображені І. Макюеном, Д. Лоджем, Дж. Барнсом, набувають розмаїтих форм та варіюються від соціально-політичних до міжособистісних і внутрішньопсихологічних. Автори використовують номінації різних атрибутів сучасних катастроф і кризових ситуацій як нові символи, які актуалізують концепт КРИЗА, тобто виражають ідею загрози для сучасного суспільства, незахищеності від глобальних та особистих потрясінь, ризиків переламних моментів життя. У постмодерністському наративі символічний простір кризового суспільства стає не просто тривожним і небезпечним, а навіть ворожим.

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ MOVEMENT В ЖАНРІ ПСИХОЛОГІЧНОГО ТРИЛЕРУ

2025-01-15T09:03:48+02:00

Об’єктом статті обрано концепт руху як універсальну категорію людського буття, яка становить ядро концептуальної картини світу. Матеріалом дослідження слугували сучасні англомовні психологічні трилери, з яких було відібрано контексти вербалізації концепту руху. Трилер визначається як твір, який характеризується динамічним сюжетом та викликає у читача почуття тривоги, хвилювання чи страху. Динамічний розвиток подій у психологічному трилері зумовив його насиченість вербалізаторами руху. Було встановлено, що рух номінується, передусім, дієсловами акціональної і статуально-динамічної семантики, тобто дієсловами конкретної фізичної дії, руху, зміни стану. Ядром концепту MOVEMENT визнано дієслово move, яке має просту семантичну структуру, нейтральне стилістичне забарвлення та передає ідею переміщення у просторі у загальному вигляді. Базовими лексемами-репрезентантами, що маніфестують досліджуваний концепт у жанрі трилеру, є дієслова go, come, step, pace, march, crawl, cross, drive, ride, enter, leave, fly, follow, jump, leave, pass, run, swim, walk. Ознаки «рух» і «рух певного типу» є відповідно тематичною характеристикою та конкретизацією тематичної характеристики дієслова, вони утворюють його лексичне значення. Основними семантичними ознаками, що вирізняють дієслова руху, є спрямованість/неспрямованість, спосіб руху, інтенсивність руху, якість руху. Спрямованість руху може бути: а) за горизонталлю – ліворуч / праворуч; б) за вертикаллю – вгору / вниз; в) круговою; г) зворотною; ґ) такою, що зникає. Ознака якості руху може включати такі приватні семантичні ознаки: труднощі руху, особливу манеру руху, безцільність, творчість, швидкість, повільність, рух зі звуком. Дієслова акціональної і статуально-динамічної семантики вживаються в однорідних конструкціях, рух також вербалізують прийменниково-іменникові сполучення та адвербіальні конструкції, що конкретизують спрямованість, інтенсивність та якість руху. Перелік дієслів руху в однорідних синтаксичних конструкціях сприяє створенню поступального руху сюжету трилера.

ПРОТОТИПОВІ ІНТОНАЦІЙНІ МОДЕЛІ АНГЛОМОВНОГО ДИСКУРСУ: КОГНІТИВНИЙ ПІДХІД

2025-01-15T09:03:59+02:00

У статті розглядаються функції інтонації у дискурсі та систематизуються наукові підходи до розв’язання цього питання. Функціональний потенціал інтонаційних одиниць аналізується у площині структурного, функціонального, прагматичного та когнітивного підходів до вивчення інтонації та її ролі у спілкуванні. У статті описуються різні функціональні властивості інтонаційних одиниць крізь призму визначених наукових підходів. Зокрема, дається визначення таких функцій інтонації, як: структуруюча, розділова, сигнальна, стилістична та когнітивна. Основна увага зосереджена на тому, яку роль інтонаційні одиниці відіграють у когнітивних процесах, що забезпечують кодування та декодування лінгвістичної інформації у процесі комунікації. Інтонаційні одиниці визначаються як когнітивні ключі, що запускають процес аналізу акустичної інформації у свідомості мовця. При цьому когнітивна функція інтонації розглядається крізь призму прототипових інтонаційних моделей, які формують фундамент породження та сприйняття мовлення. У статті проаналізовано та систематизовано типологію та структуру мелодійних моделей, які визначаються як універсальні інтонаційні моделі, що складаються завдяки взаємодії базових інтонаційних параметрів. Поняття інтонаційної моделі розглядається під кутом зору когнітивного підходу до вивчення інтонації. У статті наведено різні типології та структурні особливості універсальних інтонаційних моделей, які визначені у межах емоційно-музикального, символічного та когнітивного підходів. Робота містить результати порівняльного експериментально-фонетичного дослідження емоційного та нейтрального англомовного дискурсу. Інтонаційні одиниці аналізуються з урахуванням того, який зміст вони передають у мовленні. Отже, у статті описана типологія і структура прототипових інтонаційних моделей, які безпомилково декодуються слухачем як такі, що реалізують певні універсальні значення, що систематизовані у межах дихотомій: спонукання / твердження; фон / фігура; мажор / мінор; схвалення / несхвалення. Наведена у роботі типологія прототипових інтонаційних моделей побудована з урахуванням функціонального навантаження у площині когнітивного механізму декодування лінгвістичної інформації і охоплює такі різновиди інтонаційних моделей: спонукальні, ідентифікуючі, інтенсифікуючі та визначаючі.

ТРАНСМЕДІЙНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ СУЧАСНОГО АНГЛІЙСЬКОМОВНОГО МЕДІАДИСКУРСУ

2025-01-15T09:04:10+02:00

У статті представлено дослідження сучасного англійськомовного медіадискурсу з акцентом на його трансмедійні характеристики, які є визначальними в умовах розвитку сучасних технологій та медіаплатформ (Instagram, Facebook, Spotify, YouTube). Медіадискурс розглядається як складна та багаторівнева знакова система, що інтегрує лінгвальні та екстралінгвальні компоненти. Трансмедіація визначена як процес перекладу контенту між різними знаковими системами, що дозволяє ефективно репрезентувати змісти через текстуальні, аудіовізуальні та комбіновані формати. Особливу увагу приділено популяризації літератури психологічного, мотиваційного спрямування та текстів, що сприяють особистісному й соціальному розвитку. Увага акцентується на зміні ролі медіанаратора, який виступає не лише автором тексту, але й активним учасником створення інтегрованих медіатекстів, орієнтованих на багатоканальну аудиторію. Аналіз проводився на основі інтратекстуального і транстекстуального підходів, що дозволяють виокремити такі ключові риси медіадискурсу: публічність, групову співвіднесеність, дісенсну орієнтованість та масову спрямованість. Розкрито концепт медіадискурсу як мовленнєвої діяльності, спрямованої на інформування, інтерпретацію та вплив на реципієнта шляхом використання медіатекстів, які адаптуються до особливостей різних платформ. Трансформація медіатекстів у процесі трансмедіації супроводжується їхньою адаптацією до специфіки кожного комунікаційного каналу, забезпечуючи збереження авторської інтенції та підвищення залученості аудиторії. У статті також звертається увага на медіаплатформи як засіб формування нових форматів взаємодії між медіанаратором та аудиторією, що забезпечує інтеграцію когнітивних, емоційних і прагматичних елементів комунікації. У роботі підкреслено значення трансмедійних процесів як механізму поширення медіанаративів, які не лише трансформують спосіб подачі інформації, але й сприяють створенню інноваційних форм репрезентації змістів. Наукове значення роботи полягає у визначенні трансмедійності як ключового чинника сучасного медіадискурсу, що забезпечує його адаптивність до сучасних технологічних і соціокультурних реалій. Перспективним напрямом подальших досліджень є аналіз прагматичних аспектів реалізації англійськомовного медіадискурсу.

ІРОНІЧНИЙ МОДУС ЯК ХАРАКТЕРНА ОЗНАКА НЕОМІФОЛОГІЗМУ РОМАНУ ТЕРРІ ПРАТЧЕТТА «ГЛИНЯНІ НОГИ»

2025-01-15T09:04:24+02:00

У статті досліджується іронічний модус як ключовий елемент побудови неоміфологізму в романі Террі Пратчетта «Глиняні ноги». У роботі розглядається основа природи комічного, які її прояви в тексті (на рівні форм та прийомів), досліджується використання іронії як тропу, а також іронії як частини постмодерністської поетики, що дозволяє авторам створювати подвійне прочитання тексту – очевидне, закладене безпосередньо в тексті, і те, що приховане у підтексті. Особлива увага приділяється використанню іронії з точки зору деконструкції традиційних наративів. У статті піддається докладному аналізу те, як британський письменник в іронічному ключі переосмислює міфи, використовуючи міфологічних істот як гіперболічні втілення рис недосконалого суспільства та його структур. Досліджується те, як автор у персонажах зберігає їхні архетипні особливості, які дозволяють створити захопливу історію у фентезійному світі, а також сприяють впровадженню соціальних проблем, з якими стикаються люди у сучасному світі. Зокрема, висвітлюється те, як автор за допомогою іронії та звернення до міфів підіймає теми експлуатації та догматизму (големи), стереотипів та ідентичності (перевертні), консерватизму та гендеру (гноми), недосконалості правоохоронної системи (тролі) та зловживання владою (вампіри). У статті демонструється те, як іронія виходить за межі стилістичного прийому, але інтегрується в наративну структуру, створюючи багаторівневе оповідання з можливістю дуального прочитання, у якому міфологічні створіння стають не лише комічними елементами, що підтримують загальний комічний тон твору, але й прихованими під іронією коментарями на актуальні соціальні теми. У висновках статті відзначається значущість проведеного дослідження для подальшого аналізу ролі іронії у побудові постмодерністського тексту та її потенціалу виступати конструктом соціальної критики. Автори роблять внесок у вивчення сучасної літератури та способів переосмислення у ній міфологічних образів.

СТРУКТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ POWER У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

2025-01-15T09:04:43+02:00

Пропонована розвідка спрямована на виявлення способів вербалізації концепту POWER в англійській мові та моделювання його структури. Встановлено, що в англійській мові концепт POWER є сегментним утворенням зі складною структурою та включає такі компоненти: образний компонент, енциклопедичне поле, інтерпретаційне поле, що представляє периферію досліджуваного концепту. Когнітивний образ є об’ємним і представленим низкою метафоричних моделей, отриманих в результаті аналізу сполучуваності лексем-презентантів концепту POWER. Навколо образного компонента розташовані чотири сегменти, що мають у повсякденній картині світу еквіваленти «вид», «тип», «варіант»: “Physical Strength”, “Vital Force”, “Mental Strength”, “Social Power”. Сукупність сегментів утворює енциклопедичне поле, що містить ознаки, які відбивають досвід пізнання суспільством феномена сили у різних ситуаціях і характеризують силу з різних сторін, суттєвих для людей. Зміст концепту POWER формується не лише прямими номінаціями, а й концептуальною метафорою. Аналіз мовного матеріалу свідчить про те, що досвід оперування матеріальними об’єктами, їх якостями та властивостями, чуттєве пізнання фізичних параметрів створює основу для пізнання ідеальних об’єктів, зокрема такого складного абстрактного поняття, як сила. За своєю онтологічною сутністю сила є складним і багатовимірним феноменом, що відображено у змістовному просторі та структурній організації відповідного концепту. Концепт POWER в англійській мові є сегментним утворенням зі складною структурою, що включає ядро (образний компонент та енциклопедичне поле) та периферію (інтерпретаційне поле). Проведене дослідження показало, що структура концепту POWER не є жорсткою та допускає включення інших іменників та прикметників, а також інших частин мови з відповідними значеннями. Зміст цього концепту в певній картині світу не обмежується семантикою розглянутих лексем. Концепт містить усе, що індивід знає про цей феномен, включає його емоції, різні асоціації. Мовні засоби є лише механізмом інтеріоризації сенсу, процесів у свідомості.

РЕАЛІЗАЦІЯ КОМУНІКАТИВНИХ СТРАТЕГІЙ І ТАКТИК В ІСПАНСЬКОМОВНОМУ ГАСТРОНОМІЧНОМУ ДИСКУРСІ

2025-01-15T09:04:58+02:00

Статтю присвячено виявленню особливостей реалізації комунікативних стратегій і тактик в іспанськомовному гастрономічному дискурсі. Вибір гастрономічного дискурсу як об’єкта дослідження зумовлений тим, що харчування займає надзвичайно важливе місце у людському житті не тільки з біологічної точки зору, але й як специфічний елемент культури, адже їжа є важливим елементом міжособистісної та міжкультурної комунікації. Вона передає інформацію про людину, її етнічну та соціальну ідентичність, виховання, ставлення до здоров’я, економічний статус, релігійні переконання тощо. Дослідження зосереджується на жанрах гастрономічного дискурсу, таких як рецепти, кулінарна реклама, меню, блоги, туристичні путівники та інтернет-сторінки ресторанів. У статті проаналізовано те, як ці жанри об’єднуються тематично та лексично, створюючи мовну систему, що базується на конкретних комунікативних стратегіях і тактиках. Основним матеріалом для дослідження стали тексти кулінарних рецептів, інтернет-сторінки ресторанів, кулінарні блоги та путівники гастрономічних закладів, які демонструють, як їжа стає елементом комунікації. Спілкування в гастрономічному контексті не лише відображає культурні особливості, але й слугує інструментом для досягнення певних цілей. Під час дослідження було виявлено основні стратегії і тактики, що втілюються в гастрономічному дискурсі та залежать від багатьох екстралінгвальних факторів, таких як мета спілкування, статус учасників та конкретний контекст. Особливу увагу приділено стратегіям залучення, формування довіри, обіцянки насолоди, звернення до сімейних цінностей та національного колориту, а також тактикам візуалізації й спонукання до дії. Проаналізовано, як гастрономічний дискурс адаптується до медіаформатів і стає потужним інструментом впливу на аудиторію. Результати свідчать про важливість стратегій і тактик у створенні довірливих відносин з клієнтами та активній взаємодії з аудиторією. Таким чином, гастрономічний дискурс постає як важливий елемент соціального та культурного обміну, що відкриває перспективи для подальших досліджень у цій галузі.

АВТОРСЬКА КАРТИНА СВІТУ АРТЮРА РЕМБО У ТРАНСЛАТОЛОГІЧНОМУ АСПЕКТІ (НА МАТЕРІАЛІ ЗБІРКИ “ILLUMINATIONS” І ЇЇ ПЕРЕКЛАДУ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ)

2025-01-15T09:05:12+02:00

У статті представлено результати дослідження елементів авторської картини світу Артюра Рембо періоду «ясновидіння» (1872–1873), вербалізованих засобами французької мови, і способів їх відтворення в українських перекладах. Мовна особистість відображає у мовленні власний досвід і загальні уявлення про навколишній світ. Вона формується на основі індивідуального й національного, а її творче самовираження стає важливим елементом художнього тексту. Літературний твір передає унікальну авторську картину світу, що втілюється у вербалізованих образах, які мають естетичне значення та розкривають внутрішній світ письменника. Уявлення автора про дійсність відображаються в текстовій діяльності через художні прийоми та образну систему. Збірка Артюра Рембо “Illuminations” (1886 р.) є зразком поетичного осмислення реальності у формах, що виходять за межі раціонального сприйняття. Автор формує багатовимірну систему образів, які охоплюють урбаністичні мотиви та уявні видіння. Вони відображають пошук гармонії у світі хаосу, прагнення до трансцендентного пізнання та емоційної напруги. Урбаністичні образи передають атмосферу міського відчуження та протиставлення порядку й деструкції. Видіння та фантазії розширюють межі реальності, занурюючи читача у світ снів і спогадів, що актуалізуються яскравими сенсоріальними компонентами. Авторська картина світу втілюється за допомогою символічних образів, які набувають особливого значення у контексті поетичного бачення. Її відтворення в українських перекладах відбувається завдяки різноманітним перекладацьким прийомам – компресії, компенсації, пошуку контекстуальних відповідників тощо. Ці прийоми забезпечують відтворення змістової та стилістичної цілісності оригіналу, хоча в ході дослідження нами були зафіксовані окремі семантико-стилістичні відхилення перекладу від оригінального тексту. Картина світу Рембо – це багатовимірна художня структура, що поєднує інтуїтивне бачення з раціональним осмисленням. Через урбаністичні та уявні фантасмагоричні образи автор створює цілісний простір, який стає полем для інтерпретацій і пошуку нових смислових горизонтів.

ЛІНГВОКСЕНОФОБНИЙ ВИМІР РОСІЙСЬКОГО ГЕОПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ (НА МАТЕРІАЛІ ВИКОРИСТАННЯ РАДЯНСЬКИХ ТОПОНІМІВ ЯК МАРКЕРІВ КСЕНОФОБІЇ)

2025-01-15T09:05:20+02:00

Статтю присвячено аналізу лінгвоксенофобного виміру російського геополітичного дискурсу як інструменту консцієнтальної війни, що РФ веде проти України та інших незалежних держав, які колись входили до складу СРСР. Мета статті – запропонувати визначення поняття «лінгвоксенофобія», визначити його виміри на прикладах використання радянських топонімів у російському геополітичному дискурсі. Авторка пропонує ввести до лінгвістичного обігу поняття «лінгвоксенофобія», яке тлумачиться як прихована форма вербальної агресії, що реалізується за допомогою комунікативних стратегій знецінення досягнень, приниження інших народів та організованих політичних спільнот (держав) і демонстрації зверхності власного народу (спільноти, держави). Доведено, що лінгвоксенофобія відрізняється від мови ворожнечі за такими параметрами: прихована вербальна агресія, показна ввічливість, відсутність потенційного провокування насильства. Контент-аналіз російськомовних медійних джерел довів некоректне вживання топонімів радянського походження Молдавія, Білорусія, Кіргізія замість законодавчо закріплених та визнаних міжнародним співтовариством офіційних назв Молдова, Бєларусь і Киргизстан. Також зафіксовано використання топоніму Прибалтика на позначення країн Балтії – Литви, Латвії й Естонії, що має переважно негативну конотацію в дискурсах, присвячених підтримці Заходом України у розв’язаній Росією війні. На граматичному рівні також простежується тоталітарне маркування російського геополітичного дискурсу – використання прийменника «на» з топонімом Україна. Відповідно до правил російської мови з адміністративно-географічними назвами у знахідному та місцевому відмінках вживається прийменник «в», прийменник «на» використовується як позначення руху всередині держави. Таким чином у російському геополітичному дискурсі наша країна визначається як територія (переважно російська), а не суверенна держава. Отже, топоніми радянського періоду в геополітичному дискурсі РФ є маркерами таких комунікативних стратегій: (1) демонстрація РФ своєї вищості й значущості відносно інших народів, (2) приниження і знецінення народів, які вийшли з-під контролю Кремля, і (3) стратегії тримання під контролем держав, що потенційно можуть вийти з-під контролю Кремля.

СПЕЦИФІКА РЕАЛІЗАЦІЇ АНГЛІЙСЬКОМОВНОГО ДИТЯЧОГО НАУКОВО-ПОПУЛЯРНОГО ДИСКУРСУ

2025-01-15T09:05:34+02:00

У статті розглянуто основні аспекти реалізації англійськомовного дитячого науково-популярного дискурсу як багатофункціональної єдності, яка концентрує інформацію про наукові факти, події та чинники, пов’язані з науковими реаліями, викладеними в доступній і зрозумілій для дітей формі з урахуванням вікової, гендерної, культурної та соціальної специфіки його репрезентації. Розглянуто підходи до дослідження дискурсу, визначено основні риси науково-популярного та дитячого літературного дискурсів. Проаналізовано принципи проявлення дитячого науково-популярного дискурсу в когнітивних, комунікативних і метадискурсивних категоріях, позначеного синергією науково-популярного та дитячого літературного дискурсів. Когнітивні категорії дитячого науково-популярного дискурсу репрезентуються його інтенціональністю, спрямованою на налагодження комунікації з дитячою аудиторією; інформативністю для поширення наукового знання з адаптацією форми викладу до специфічних потреб реципієнтів; каузальною, референційною й часовою когезією, представленою семантико-когнітивною зв’язністю досліджуваного дискурсу. Комунікативними ознаками дитячого науково-популярного дискурсу є інтенціональність, що полягає в налагодженні зв’язків між комунікантами різного віку й з різними знаннями та досвідом; адресованість, позначена амбівалентністю одночасної присутності в зазначеному дискурсі адресата-дитини та адресата-дорослого; ситуативність тематичної представленості науково-популярних видань та їхньої репрезентації відповідними засобами вербального та невербального спілкування. Метадискурсивні категорії дитячого науково-популярного дискурсу репрезентуються засобами оформлення дискурсу як процесу, засобами організації перебігу спілкування, фатичною комунікацією та жанрово-стилістичними особливостями дискурсу. Дитячий науково-популярний дискурс як результат інтердискурсивного злиття науково-популярного та дитячого літературного дискурсів є поліаспектним явищем, що в літературі репрезентує навколишню дійсність і транслює наукову інформацію в доступній формі для широкої дитячої аудиторії.

ЛІНГВІСТИЧНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ТЕЛЕОЛОГІЧНОГО РЕФЛЕКСІЙНОГО СМИСЛУ У ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ

2025-01-15T09:05:45+02:00

Запропоноване у цьому дослідженні поняття «телеологічний рефлексійний смисл» позначає ментальну або лінгвістичну репрезентацію відповідності висловлення морально-етичним канонам у співвіднесеності з висловленою або передбачуваною кінцевою метою комунікативної взаємодії. Концептуальний і термінологічний апарат моральної телеології використано з урахуванням базових утилітаристських положень щодо пріоритетності загальнолюдського блага. Телеологічний рефлексійний смисл як результат глибокого осмислення (‘deep interpretation’) розглянуто як семантичне нашарування, котре додається до пропозиції оригінального висловлення під впливом об’єктивних і суб’єктивних чинників, узгоджених з ціннісно-цільовою схемою спілкування. Рефлексія, як і здатність до інтуїтивної атрибуції смислів, є суто людською властивістю. Приписування телеологічного рефлексійного смислу до сприйнятого висловлення є результатом телеологічної рефлексії та інтуїтивних імовірнісних семантичних побудов на основі усталених моральних канонів. Ми виходимо з того, що відповідно до постулатів моральної телеології І. Канта, телеологічна рефлексія втілюється у моральній оцінці дій і подій з точки зору цілей, мотивів або наслідків. Лінгвістичні репрезентації фактів реальності у політичному дискурсі як об’єкт телеологічного рефлексійного осмислення зазнають прирощення додаткових смислів відповідно до принципів моральної телеології. Приписування додаткового смислу може бути виявом семантичних і ціннісно-цільових розбіжностей між смислом висловлення, котрий хоче передати мовець (‘speaker’s meaning’), і смислом, котрий для себе формує адресат (‘recovered meaning’). За природою телеологічна рефлексія як ментальна репрезентація факту реальності є прихованою, неартикульованою, але у політичному дискурсі вона може здобувати об’єктивне вираження у вигляді телеологічних пояснень, коментарів, аналітичних матеріалів. Не відкидаючи мінімалістського, композиційного принципу осмислення семантичної проблематики, ми схильні використовувати телеологічну методологію та евристичні принципи контекстуалістського ґатунку з огляду на розмитість концепту ‘Телос’ і варіативність витлумачення моральних норм. Лінгвістичні репрезентації телеологічних складників смислу можуть виявляти ціннісно-цільові характеристики експліцитно, імпліцитно або у вигляді доданого рефлексійного смислу до оригінального висловлення. Кількість телеологічних рефлексійних смислів, котрі можуть бути доданими до висловлення, є потенційно безмежною. Цей факт пояснюється наявністю нескінченної кількості об’єктивних та суб’єктивних телеологічно релевантних змінних, здатних впливати на процес смислоутворення у політичному дискурсі. Телеологічна рефлексія, котра спричиняє смислоутворення у політичному дискурсі, за своєю сутністю є метателеологічною, оскільки вона є втіленням телеологічного рефлексійного судження щодо відповідності моральним нормам рефлексійних процесів автора осмислюваного висловлення. З причин морально-етичної узгодженості або з огляду на політичну доцільність латентні телеологічні рефлексійні конституенти смислу можуть залишатися неартикульованими, створюючи семантичні прогалини, котрі заповнює адресат.