Нова філологія

НЕОМОДЕРНІЗМ І МЕТАМОДЕРНІЗМ: ПОВЕРНЕННЯ ФОРМАЛЬНИХ ЕКСПЕРИМЕНТІВ У БРИТАНСЬКІЙ БЕЛЕТРИСТИЦІ XXI СТОЛІТТЯ

Г. А. Авксентьєва — 2026-04-10

Сучасна британська художня література демонструє разюче відродження модерністських експериментальних технік, що спонукає наукові дискусії щодо того, чи це являє собою неомодернізм, метамодернізм чи цілком нову естетичну формацію. Це дослідження розглядає, як британські письменники ХХІ століття, включаючи А. Сміта, Т. Маккарті, З. Сміта, Д. Мітчелла та Е. Макбрайда, використовують фрагментацію, потік свідомості, метафікцію та часову дислокацію – формальні стратегії, пов’язані з канонічним модернізмом, – водночас зачіпаючи характерні сучасні проблеми, включаючи цифрову культуру, глобалізацію, кліматичну кризу та епістемологію постправди. Завдяки ретельному аналізу репрезентативних романів, опублікованих у 2000 – 2025 роках, це дослідження визначає як спадкоємність з історичним модернізмом, так і значні відхилення, що відрізняють сучасне експериментування. Дослідження демонструє, що хоча письменники-неомодерністи відроджують модерністські техніки, вони роблять це свідомо, з іронічним усвідомленням, недоступним для оригінальних модерністів, створюючи палімпсестичні тексти, які одночасно закликають до модерністських прецедентів та дистанціюються від них. Цей подвійний зв’язок – шанування та критика, успадкування та новаторство – характеризує те, що теоретики називають метамодернізмом: коливання між модерністською формальною суворістю та постмодерністською іронією, яка відмовляється остаточно закріпитися в будь-якій з цих позицій. Аналізуючи, як формальне експериментування служить сучасним політичним та етичним зобов’язанням, а не естетичній автономії заради самого себе, цей аналіз робить внесок у нові дослідження літературної форми ХХІ століття, водночас кидаючи виклик наративам, які позиціонують постмодернізм як остаточну кінцеву точку експериментальної художньої літератури.

ОСОБЛИВОСТІ ВІДТВОРЕННЯ ПОБУТОВОЇ ЛЕКСИКИ В ПЕРЕКЛАДІ РОМАНУ ШАРЛОТТИ БРОНТЕ “JANE EYRE”

І. О. Андрєєва — 2026-04-10

Статтю присвячено дослідженню особливостей відтворення побутової лексики в перекладі роману Шарлотти Бронте “Jane Eyre”. Актуальність теми зумовлена необхідністю аналізу лінгвостилістичних засобів, які забезпечують адекватну передачу культурно маркованих елементів побуту вікторіанської епохи в іншомовному середовищі. Дослідження цього аспекту дає змогу виявити закономірності відтворення національно-культурних компонентів мови та сприяє глибшому розумінню взаємозв’язку між мовою, культурою й перекладом. Метою дослідження є виявлення прийомів перекладу побутової лексики, а також оцінка їх впливу на збереження художнього стилю й національного колориту оригінального тексту. У роботі використано комплексний підхід, що поєднує елементи порівняльного, лінгвокультурологічного та стилістичного аналізу. Джерельною базою є оригінальний текст роману Ш. Бронте та його українські переклади, виконані різними авторами. Особливу увагу приділено відтворенню назв предметів побуту, елементів одягу, їжі, а також форм звертань, які відображають соціальну стратифікацію та міжособистісні стосунки персонажів. Здійснено класифікацію основних перекладацьких прийомів – конкретизації, генералізації, модуляції, вилучення слова, перекладацьких відповідників, культурної адаптації, транслітерації та транскрипції. Встановлено, що вибір перекладацьких прийомів значною мірою залежить від культурного контексту, жанрово-стилістичних особливостей твору та прагнення перекладача зберегти баланс між точністю і художньою виразністю. Результати дослідження свідчать про те, що адекватне відтворення побутової лексики є важливим чинником формування цілісного образу епохи, підтримання автентичності мовлення персонажів і передачі авторського стилю. Найефективнішим є поєднання різних прийомів, що забезпечує водночас точність і природність перекладу. Таке поєднання сприяє глибшому відтворенню мовної картини світу автора, збереженню естетичної цінності тексту та створенню автентичного образу англійського побуту XIX століття. Отримані висновки можуть бути використані у подальших перекладознавчих дослідженнях, присвячених проблемам лінгвокультурної адаптації художніх текстів та відтворення культурних реалій у перекладі.

СЕМАНТИЧНА ОМОНІМІЯ ХАНЧА-КОМПОЗИТІВ У СУЧАСНІЙ КОРЕЙСЬКІЙ МОВІ ТА СТРАТЕГІЇ ЇХ ПЕРЕКЛАДУ

Д. В. Андріанов — 2026-04-10

Сучасна корейська мова існує в стані унікальної орфографічної напруги: тоді як хангиль забезпечує фонетичну ефективність, повсюдне витіснення логографічного письма ханча, яке становить етимологічний субстрат для близько 70% лексикону, спричинило феномен «семантичної ерозії». У цьому дослідженні здійснено комплексний історико-соціолінгвістичний аналіз семантичної омонімії в межах сино-корейських композитів. Аргументовано, що перехід до виключного використання хангиля фактично позбавив лексику первинного візуального шару дизамбігуації. Простежуючи історичну фонетичну конвергенцію тональних розрізнень середньокитайської мови в обмежений інвентар корейських складових структур, дослідження демонструє, як цей орфографічний зсув зумовлює критичну залежність від висококонтекстної інференції – розкоші, часто недоступної в сучасних цифровому, рекламному та медійному дискурсах. У методологічному плані стаття пропонує розгалужену типологію омонімів – від абсолютної лексичної тотожності до функціональних і контекстуальних двозначностей, та оцінює їхній деструктивний вплив на переклад нелогографічними мовами, зокрема в межах корейсько-української мовної пари. Емпіричний аналіз медіакорпусів та результатів роботи систем нейронного машинного перекладу (NMT) виявляє критичну вразливість: деконтекстуалізовані омоніми генерують рівень помилок у 15-25% при ШІ-перекладі, оскільки алгоритми часто віддають перевагу статистичній частотності замість семантичної доречності. Відтак, дослідження постулює, що ефективна інтерлінгвальна медіація вимагає свідомого когнітивного процесу «логографічної реконструкції». Систематизовано шість компенсаторних стратегій – включно з контекстуальною експлікацією, гібридним глосуванням та доперекладацькою реставрацією ханча для нівелювання втрати семантичної прозорості. У підсумку, отримані результати свідчать про те, що попри соціополітичну демократизацію грамотності через хангиль, «привид» ханча залишається активним, невід’ємним когнітивним фактором, який вимагає від перекладачів не лише мовної плинності, а й філологічної компетентності для віднайдення прихованого логографічного коріння корейського лексикону.

ЕТИМОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СИНОНІМІЧНИХ РЯДІВ ПРИКМЕТНИКІВ РОЗМІРУ ЗІ ЗНАЧЕННЯМ «МАЛА ВЕЛИЧИНА» ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОПОВНЕННЯ

Н. С. Береговенко — 2026-04-10

Наукова розвідка має на меті розглянути етимологічні основи синонімічних рядів (СР) параметричних прикметників із значенням «мала величина». Матеріалом дослідження послугували дані, отримані з тлумачних, синонімічних і частотних словників таких як The Oxford English Dictionary, Webster’s Collegiate Thesaurus, Webster’s New Dictionary of Synonyms, Crabb G. Crabb’s English Synonyms, Roget’s Thesaurus of Synonyms and Antonyms та інших. У статті досліджено лексико-семантичну групу прикметників із значенням «мала величина», представлену через синонімічні ряди. Показано, що формування цієї групи відбувалося протягом століть і включає як споконвічні прикметники, так і запозичені одиниці. Споконвічні прикметники становлять 35,7% досліджуваного матеріалу і походять із загальноіндоєвропейських коренів, германської гілки або мають невідоме походження. Більшість із них утворені за допомогою суфіксальної деривації та морфемного комбінування, а рідкісні кореневі слова з’являються самостійно. Прикметники можуть входити до різних синонімічних рядів і набувати лексико-семантичного значення «мала величина» лише на певному етапі розвитку. Мотивація форми таких прикметників у деяких випадках прозора, у інших — складна або невизначена, що характерно для найдавніших кореневих слів. Значну роль у поповненні групи відіграють запозичення зі скандинавської, латинської та французької мов, які складають 64,3% досліджуваних прикметників. Час появи окремих лексико-семантичних варіантів визначено за даними The Oxford English Dictionary. Отримані результати демонструють, що розвиток цієї ЛСГ є результатом історичних процесів, активного словотворення та мовних запозичень, що дозволяє простежити закономірності формування прикметників розміру в англійській мові. У роботі уточнено критерії віднесення прикметників до відповідної лексико-семантичної групи з урахуванням їхніх лексико-семантичних варіантів. Проаналізовано співвідношення між етимологічним походженням лексем і характером їх функціонування в межах синонімічних рядів. Результати дослідження поглиблюють уявлення про системну організацію параметричної лексики сучасної англійської мови.

АНТРОПОЦЕНТРИЧНИЙ ВЕКТОР ДОСЛІДЖЕННЯ МОНОМОДАЛЬНОГО ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ В ДОБУ ЦИФРОВІЗАЦІЇ

І. А. Бехта — 2026-04-10

У статті описано трансформацію теоретико-методологічного інструментарію філологічного аналізу художнього тексту в контексті переходу від традиційної мономодальної статичності до динамічного цифрового середовища. Актуальність дослідження зумовлена потребою переосмислення класичних підходів до інтерпретації літературного твору в умовах глобальної цифровізації та поширення технологій штучного інтелекту. Автор обґрунтовує тезу про те, що антропоцентризм, який сформувався як світоглядне переконання ще в епоху Відродження, залишається єдиним надійним орієнтиром для сучасної філологічної думки. Незважаючи на стрімкий технологічний прогрес, що намагається замінити суб’єктивне емоційно-інтелектуальне прочитання алгоритмізованими методами опрацювання великих даних (Big Data), людина продовжує перебувати в центрі художнього всесвіту. Мономодальний художній текст розглядається не як автономна семіотична структура, а як живий акт комунікації між автором і читачем, як віддзеркалення свідомості митця та об’єкт рефлексії реципієнта. Особливу увагу приділено аналізу мономодального художнього тексту, що ґрунтується виключно на вербальному коді. Визначено, що в мультимодальному суспільстві, де домінують змішані семіотичні коди, відбувається певна ревізія мовних ігор та модифікація наративної організації. Аналізується потенціал алгоритмів щодо відтворення антропоцентричної природи творчого процесу в ході генерації або опрацювання текстових даних. У статті доведено, що цифрові реалії не обезлюднюють літературу, а навпаки – створюють нові умови для еволюції антропоцентричного вектору. Головним завданням сучасного філологічного аналізу визначено збереження вербальної традиції при одночасному забезпеченні дієвого контакту з читачем у новій моделі зовнішньо текстової комунікації: письменник ↔ читач. Стаття пропонує системний погляд на те, як методологія аналізу адаптується до цифрової динаміки, не втрачаючи при цьому своєї гуманістичної сутності.

КОГНІТИВНО-ДИСКУРСИВНІ МЕХАНІЗМИ АКТУАЛІЗАЦІЇ САКРАЛЬНОГО ЗНАННЯ В СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКОМОВНІЙ ЛЮТЕРАНСЬКІЙ ПРОПОВІДІ: ФРЕЙМОВА ТА НАРАТИВНА ПЕРСПЕКТИВА

С. С. Богуславський — 2026-04-10

У статті здійснено когнітивно-дискурсивний аналіз німецькомовної лютеранської проповіді як форми актуалізації сакрального знання в умовах сучасної медіалізованої комунікації та трансформації публічної рецепції релігійного мовлення. Метою дослідження є виявлення фреймових і наративних механізмів, за допомогою яких біблійний текст інтегрується в соціальний досвід громади, набуває статусу колективно інтерпретованого смислу та функціонує як засіб формування конфесійної ідентичності в умовах зміненої комунікативної ситуації. Теоретичну основу становлять положення когнітивної лінгвістики, теолінгвістики, інтеракційної теорії дискурсу та концепції комунікативних жанрів, що дозволяє розглядати проповідь не як статичний текст, а як процесуальну мовленнєву подію, зорієнтовану на адресата і вписану в ширший соціокультурний контекст. Матеріалом дослідження слугує корпус аутентичних німецькомовних лютеранських проповідей, відібраних із цифрового архіву лютеранської церкви Німеччини за різні літургійні періоди та тематичні цикли. Методологія поєднує якісний когнітивно-дискурсивний аналіз із елементами прагматичного, інтеракційного та просодичного опису, що дає змогу реконструювати домінантні фрейми, сценарні ролі та наративні стратегії актуалізації біблійних сюжетів у сучасному мовленнєвому середовищі. У результаті встановлено, що ключовими механізмами актуалізації сакрального знання є фреймова організація досвіду, наративна реінтерпретація біблійного тексту та мовні засоби конструювання спільної конфесійної ідентичності. Доведено, що мультимодальна рецепція проповіді в цифровому просторі сприяє відтворенню дискурсивної пам’яті жанру, розширює інтерпретаційний горизонт адресата та підсилює перлокутивний потенціал релігійного мовлення.

ІНТЕРМЕДІАЛЬНІ АЛЮЗІЇ ТА ПЕРЕКЛАД КУЛЬТУРНИХ КОДІВ У РОМАНІ АЙРІС МЕРДОК «THE SACRED AND PROFANE LOVE MACHINE»

А. С. Бугрій — 2026-04-10

У статті досліджується функціонування інтермедіальних алюзій та механізмів перекладу культурних кодів у романі Айріс Мердок “The Sacred and Profane Love Machine” з позицій міжсеміотичного перекладу та теорії інтермедіальності. Вихідною основою стає розуміння художнього тексту як складника культурної пам’яті, у якому вербальні структури утворюють складну систему інтертекстуальних та інтермедіальних зв’язків з образотворчим мистецтвом. Особливу увагу присвячено алюзіям на полотно Тіціана «Любов земна і любов небесна», що слугує візуальним прототекстом, визначаючи філософську архітектоніку роману. Методологічну основу дослідження становлять іконологічний аналіз Е. Панофського, концепція культурної «енциклопедії» У. Еко та основи теорії міжсеміотичного перекладу. У статті доведено, що вербалізація живописного образу в романі не зводиться до простого опису або цитування, а передбачає складний процес семантичного аналізу та переакцентування іконографічних елементів відповідно до логіки наративного конфлікту. Показано, що ренесансна неоплатонічна модель співіснування земного й небесного кохання трансформується у модерністську психологічну та етичну модель внутрішньої суперечливості особистості. Міжсеміотичне перекодування супроводжується частковою редукцією багатозначності візуального прототексту та посиленням дихотомічної опозиції, яка структурує образну систему роману. Водночас дана опозиція функціонує як процесуальна модель взаємопереходу між різними модусами Еросу. У результаті переклад культурних кодів постає як динамічний інтерпретативний процес, що формує нову модель смислотворення в модерністському романі, розширюючи можливості перекладознавчого аналізу інтермедіальних явищ. Залучення візуального коду поглиблює семантику образів та рецептивну компетенцію читача, який перетворюється на інтерпретатора культурної пам’яті. Таким чином, роман А. Мердок постає як простір діалогу між різними мистецькими мовами, де культурне перекодування реалізується через напружену взаємодію традиції й модерністського переосмислення.

ІДІОМАТИЧНИЙ ПРОСТІР КОНЦЕПТУ LOVE/КОХАННЯ У ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ: ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ ТА ПЕРЕКЛАДАЦЬКИЙ АСПЕКТИ

В. Д. Бялик — 2026-04-10

У статті досліджується ідіоматичний простір концепту LOVE|КОХАННЯ в романі Ніколаса Спаркса The Best of Me та його українському перекладі крізь призму лінгвокогнітивного та перекладацького підходів. Об’єктом аналізу є ідіоматичні одиниці, що вербалізують емоційно-концептуальну сферу кохання, а предметом способи їх відтворення у перекладі, їхній семантичний, стилістичний і прагматичний потенціал в оригіналі та перекладі, спрямований на вербалізацію емоційно-концептуальної сфери кохання. У дослідженні застосовано методи семантичного, контекстуального та зіставного аналізу з метою виявлення домінантних ідіоматичних моделей концепту LOVE в оригіналі та їх функційних відповідників у мові перекладу. У статті запропоновано семантичну класифікацію ідіом, пов’язаних із концептом кохання, та виокремлено домінантні концептуальні моделі, зокрема «КОХАННЯ ЯК ЕМОЦІЯ», «КОХАННЯ ЯК БЛИЗЬКІСТЬ», «КОХАННЯ ЯК ДОЛЯ», «КОХАННЯ ЯК ВТРАТА», «КОХАННЯ ЯК ТІЛЕСНА МЕТАФОРА». Запроваджується поняття «ідіоматичний простір кохання» як складної системи фразеологічних засобів, сукупності мовних засобів, що вербалізують емоційні, ціннісні та когнітивні аспекти романтичних переживань персонажів. Визначено основні типи ідіом із семантикою кохання, проаналізовано їхні функції в наративі та окреслено перекладацькі стратегії їх відтворення українською мовою. Установлено, що перекладач зберігає емоційну насиченість і концептуальну цілісність дискурсу кохання, адаптуючи англомовні ідіоми до культурно й мовно релевантних українських форм. Ідіоматичний простір кохання в перекладі постає як динамічна система, що відображає як універсальні, так і національно зумовлені риси романтичного досвіду. Доведено, що перекладач зберігає емоційну насиченість оригіналу завдяки поєднанню еквівалентної фразеології, контекстуальної модуляції та експресивного переформулювання або реконцептуалізації. Зроблено висновок, що ідіоми виступають не лише стилістичними засобами, а й когнітивними маркерами авторського бачення романтичних стосунків. Установлено, що ідіоми на позначення концепту LOVE|КОХАННЯ виступають ключовими маркерами емоційної глибини та відіграють визначальну роль як у формуванні романтичного дискурсу твору, так і його відтворенні у перекладі.

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ЯК ЗАСІБ КОНСТРУЮВАННЯ ДЕТЕКТИВНОГО НАРАТИВУ В ПІЗНЬОМУ РОМАНІ АГАТИ КРІСТІ “НЕМЕЗИДА” (1971)

Р. С. Василина — 2026-04-10

У статті представлено детальний аналіз інтертекстуальності як фундаментального механізму побудови детективного наративу в пізньому романі Агати Крісті «Немезида» (1971). Незважаючи на те, що детектив взагалі та твори А.Крісті, зокрема, довгий час залишалися на периферії дослідницького інтересу, сьогодні науковці визнають естетичну вартість цього виду літературної творчості та звертають увагу на вивчення окремих аспектів детективного наративу як антиподу модерністській прозі. Одним із аспектів вивчення “mystery fiction” є інтертекстуальний аналіз конкретно-текстових репрезентацій цього виду літературної продукції. Отже, у представленому дослідженні основна увага фокусується на вивченні видів та функцій інтертексту у зазначеному романі А.Крісті. Ця розвідка базується на засадах підходу «пильного читання», інтертекстуального, контекстуального та стилістичного аналізу, що дозволяє детально розкрити специфіку та функції інтертексту у романі «Немезида» А.Крісті. Основоположною для вивчення міжтекстових зв’язків у романі є концепція «транстекстуальності» Ж. Женетта, яка дозволяє детально описати всі рівні реалізації інтертексту у детективі А.Крісті. У аналізованому творі міжтекстові зв’язки реалізуються на рівні жанру: сюжет, образи, мотиви, архітектоніка та хронотоп не лише є типовими для детективного наративу, а й представляють поле для творчого новаторства А.Крісті. Заголовок твору – «Немезида» – є розгорнутою метафорою, яка стверджує ідею справедливості та поновлення соціального порядку. Метатекстуальність проявляється у романі у вигляді внутрішньо- та зовнішньо-текстових реляцій. Гіпертекстуальність (апеляція до античного міфу та контексту вікторіанської епохи) та, власне, експліковані посилання на попередні твори (цитати та алюзії) стають органічним доповненням до інтертекстуального малюнка твору. Прямі цитати з класичних текстів, відомих читачеві (Біблія, твори В.Шекспіра, Р.Л.Стівенсона, Т.С.Еліота) відіграють роль «культурних тригерів», які допомагають авторці підкріпити ідею необхідності поновлення справедливості. Ці елементи не лише збагачують фабулу, а й конструюють символіку помсти, правосуддя та двоїстості людської природи та підкріплюють притаманний детективу принцип «чесної гри» із читачем. Окрім окреслення рівнів прояву інтертекстуальності у романі А.Крісті «Немезида», автор статті визначає і функціональне навантаження міжтекстових реляцій, які виконують сюжето- та характеротворчу, характеризуючу, емоційну та естетичну функції, апелюючи і до інтелектуальної сфери читача, залученого до процесу розслідування разом із міс Марпл.

ЛІНГВОКОГНІТИВНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ФРАЗЕМІКИ НА ПОЗНАЧЕННЯ ДУХОВНОГО СВІТУ УКРАЇНЦІВ

Н. Ф. Венжинович — 2026-04-10

Стаття присвячена лінгвокогнітивному дослідженню фраземіки на позначення духовного світу українців. Автори зазначають, що сучасні лінгвістичні дослідження все частіше спрямовуються в річище антропоцентризму, коли в центрі них перебуває людина, її діяльність, поведінка, характер, переживання, традиції, звичаї, вірування тощо. Нині мовні явища вивчаються комплексно: з позицій походження, структури, функціювання, їхньої ролі у відтворенні явищ буття людини. У ході дослідження було простежено, як ці явища буття відтворюються за допомогою різних мовних одиниць, зокрема неповторних образних висловів – фразеологізмів, які процеси проходять у мозку людини в процесі продукування цих утворень, як унаслідок цього концептуалізується і категоризується навколишня дійсність. Мета і завдання статті. У пропонованій статті автори поставили за мету проаналізувати сучасні тенденції у вивченні фразеологічних одиниць, в яких відтворено духовний світ українців. Для реалізації цієї мети виконано такі завдання: введено в науковий обіг реферування думок сучасних учених, розкрито їхні погляди на досліджувану проблему, а також проілюстровано ці погляди конкретними прикладами фразем, в яких віддзеркалюється ментальність українського етносу, відображено його духовний світ. Предмет та об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження стали фразеологічні одиниці, відібрані з низки довідкових джерел, а предметом – їх лінгвокогнітивна інтерпретація. У статті представлено опис найбільш репрезентативних, на наш погляд, мовних одиниць. Серед численних етносимволів, які фіксує як національна культура взагалі, так і через відповідні мовні одиниці, національна мова як важливий складник першої, представлено коло етнокультурних концептів на позначення констант народної культури. Унаслідок проведеного дослідження автори дійшли висновку про те, що в стійкому вислові, у його вербальному вираженні фіксуються результати когнітивних зусиль розуму людини. Значення фразеологізму може дати лише загальне уявлення про зміст концепту, окреслити відомі межі представлення його окремих характеристик. Мовні засоби своїми значеннями передають тільки частину концепту, що можна довести наявністю синонімів, різних дефініцій і текстових описів одного і того самого концепту. Дослідження продемонструвало, що у цьому напрямі наукових пошуків перспективним є концептуальний та лінгвокультурологічний аналіз фразеологічних одиниць, які дають змогу заглибитися в культуру народу, його традиції, звичаї, обряди, вірування з точки зору етносвідомості, смислопороджувальними механізмами якої є не лише мислення, а й почуття, інтуїція, знання етносу про навколишній світ.

СУЧАСНІ ВИМІРИ ТЕРМІНА

Т. М. Висоцька — 2026-04-10

У статті здійснено комплексне теоретичне осмислення сучасних підходів до інтерпретації терміна як багатовимірного феномена, сформованого в процесі науково-технічної еволюції, інституціоналізації знання та стандартизації фахової комунікації. Дослідження ґрунтується на аналізі історичної трансформації спеціалізованої мови науки та розвитку термінологічної думки від класичної нормативно-стандартизаційної парадигми до соціально-комунікативних і соціокогнітивних моделей. Обґрунтовано, що термін не може бути зведений до ізольованої мовної одиниці або логічної репрезентації поняття, оскільки його формування відбувається на перетині когнітивних процесів категоризації й концептуалізації, мовної номінації та соціально інституціоналізованої діяльності наукових спільнот. Проаналізовано ключові концепції сучасного термінознавства: нормативно-стандартизаційну модель (Е. Вюстер, Г. Фелбер), інституційно-менеджеріальний підхід (С.-Е. Райт, Г. Будін), соціально-комунікативну теорію (М. Т. Кабре), соціокогнітивну концепцію (Р. Теммерман) та історико-еволюційне бачення розвитку термінології (Г. Піхт). Показано, що в межах цих підходів термін постає як інструмент організації та систематизації спеціалізованого знання, забезпечення однозначності професійної комунікації, координації колективної наукової діяльності й гармонізації галузевих терміносистем у глобалізованому інформаційному середовищі. Доведено, що сучасний термін функціонує як структурний елемент інформаційної інфраструктури науки, який забезпечує стабільність дефініцій, узгодженість концептуальних моделей, можливість міждисциплінарної інтеграції та багатомовного передавання знання. Узагальнення різних теоретичних парадигм дозволило сформулювати інтегративне бачення терміна як історично зумовленої, когнітивно вмотивованої та соціально інституціоналізованої одиниці спеціалізованої мови, що поєднує лінгвістичний, когнітивний, комунікативний і нормативний виміри та виконує системоорганізувальну функцію.

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ МОТИВУ ГОРЮВАННЯ: ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ ТА СИНОНІМІЧНІ РЯДИ У ЛІРИЦІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПОЕТІВ ДОБИ МОДЕРНУ (НА МАТЕРІАЛІ ЛІРИКИ Т. ГАРДІ, А. Е. ГАУСМЕНА, Р. БРІДЖЕСА ТА І. ФРАНКА)

І. Р. Горак — 2026-04-10

У статті здійснено комплексний лінгвопоетичний аналіз вербалізації мотиву горювання у творчому доробку визначних представників європейського модернізму зламу ХІХ–ХХ століть – Томаса Гарді, Альфреда Едварда Гаусмена, Роберта Бріджеса та Івана Франка. Актуальність розвідки зумовлена потребою переосмислення феномену страждання в модерному тексті як фундаментальної координати художнього світу, що визначає структуру суб’єктивності. Теоретичне підґрунтя дослідження базується на розрізненні психологічного аспекту «почуття втрати» та його лінгвальної об’єктивації у формі «мотиву горювання», що дозволяє усунути термінологічну неузгодженість при аналізі об’єкта та предмета розвідки. У межах статті реконструйовано лексико-семантичне поле (ЛСП) «горювання», яке диференційовано за трьома ієрархічними рівнями: соматичним (лексеми «біль», «жаль», «pang», «ache»), психоемоційним (лексеми «сум», «журба», «sorrow», «grief») та екзистенційно-філософським (лексеми «пустка», «провина», «void», «remorse»). Критеріями відбору матеріалу дослідження слугували репрезентативність авторів у каноні європейського модернізму та наявність у їхній ліриці розгалужених синонімічних рядів, що відображають еволюцію почуття від індивідуального болю до етичної категорії. Особлива увага приділена формуванню антиелегійного дискурсу, де традиційна розрада замінюється нескінченним процесом рефлексії над втратою. Доведено, що попри національну відмінність, поетика горювання у досліджуваних авторів має спільну когнітивну основу, що ґрунтується на кризі модерної особистості та пошуку нових засобів мовного вираження травматичного досвіду.

ОРІЄНТАЛІСТСЬКІ УПЕРЕДЖЕННЯ В БРИТАНСЬКОМУ ДИСКУРСІ НОВИН: ЛЕКСИКО-ТЕМАТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЗОБРАЖЕННЯ МІГРАНТІВ З БЛИЗЬКОГО СХОДУ

А. В. Гургіш — 2026-04-10

Метою дослідження було виявлення лексико-тематичних груп, що домінують у британських новинах про нелегальну міграцію, які маніфестують і підсилюють орієнталістські упередження. Орієнталізм, як стверджує Е. В. Саїд, є особливим упередженим способом, у який західний світ (США, Велика Британія, ЄС) сприймає, контролює, мислить і говорить про культури Близького Сходу. Це соціальне явище є важливою темою в постколоніальних дослідженнях, зокрема в соціології, культурології, політиці, історії тощо. Однак існує прогалина в дослідженнях щодо лінгвальних проявів орієнталізму з точки зору когнітивно-дискурсивної парадигми та лінгвокультурних досліджень. У цьому дослідженні методологічно застосовано корпусний аналіз дискурсу, щоб виявити, як лексичний розподіл формує образ «Іншого» Близького Сходу, а потім застосовано критичний аналіз дискурсу, щоб виявити, як лексико-тематичні групи конструюють дискурсивні стратегії, що підсилюють орієнталістські упередження. Це дослідження може бути важливим з практичної точки зору для аналітиків дискурсу та письменників, які можуть отримати цінну інформацію про вплив лексичного розподілу в рамках дискурсу на образ мігрантів з Близького Сходу. Лексико-тематичний аналіз 20 статей новин BBC (загальним обсягом 18 135 слів і 3023 унікальних словоформ) дозволяє зробити висновок, що більшість лексико-тематичних груп, пов’язаних з темою міграції з Близького Сходу, негативно впливає на ставлення до мігрантів з Близького Сходу, знеособлюючи їх і створюючи негативний образ. Загалом, дослідження сприяло розумінню орієнталізму як соціального та культурного явища, яке може лінгвістично проявлятися в сучасному дискурсі новин. Для більш всебічного та точного аналізу в майбутніх дослідженнях слід вибирати ширший спектр новинних сюжетів. Крім того, слід провести додаткові дослідження з використанням парадигми критичного аналізу дискурсу, щоб порівняти медійний дискурс із самопредставленням мігрантів, або оскаржити панівні рамки бачення мігрантів з Близького Сходу.

СЕМАНТИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ АНГЛІЙСЬКОЇ ЛЕКСИКИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ЦИФРОВІЗАЦІЇ

І. В. Довженко — 2026-04-10

У статті здійснено комплексний аналіз сучасних тенденцій семантичної еволюції англійської лексики в умовах глобалізації та цифровізації як ключових чинників мовної динаміки XXI століття. Розглянуто семантичні зміни як багаторівневий процес формування нових значень, зумовлений взаємодією екстралінгвістичних і внутрішньомовних факторів. Особливу увагу приділено впливу інтернет-комунікацій, соціальних мереж, медіапростору та технологій штучного інтелекту на трансформацію значень слів, появу цифрових неологізмів і адаптацію запозиченої лексики. Дослідження базується на поєднанні когнітивного, соціолінгвістичного, лексико-семантичного та корпусного підходів, що дозволяє простежити механізми формування нових лексичних значень у сучасному англомовному середовищі. Показано, що глобалізація сприяє поширенню англійської мови як лінгва франка, активній інтеграції міжмовних концептів, культурному обміну та розширенню семантичного потенціалу вже наявних лексем, тоді як цифровізація значно прискорює процес неологізації та появу нових значень у професійних і повсякденних комунікативних практиках. Також систематизовано основні типи семантичних трансформацій сучасної англійської мови, зокрема розширення й звуження значення, метафоризацію, метонімію, полісемію, позитивні та негативні конотаційні зрушення, формування семантичних неологізмів, а також процеси адаптації запозичень і семантичного зсуву. Проілюстровано прикладами цифрових термінів, сленгових одиниць і технічної лексики, що активно функціонують у соціальних мережах, онлайн-платформах і сфері штучного інтелекту. Визначено ключові чинники, які стимулюють семантичні зміни, серед яких міжнародна комунікація, розвиток технологій, медіавплив, глобальна мобільність та трансформація соціальних практик. Окреслено основні виклики сучасних семантичних досліджень, зокрема швидкість появи нових значень, нестабільність цифрової лексики, залежність від контексту та складність типологізації змін. Отримані результати підтверджують високу адаптивність англійської мови та її здатність оперативно реагувати на культурні й технологічні трансформації глобалізованого світу.

ЕКФРАЗИС У ДЕТЕКТИВНІЙ ПРОЗІ: «П’ЯТЕРО ПОРОСЯТ» АГАТИ КРІСТІ

Є. В. Дубровська-Томченко — 2026-04-10

Стаття досліджує екфразис як інтермедіальне явище у художній літературі, зосереджуючись на його наративних та інтерпретаційних функціях у детективній прозі. Характеризуючись як вербальна репрезентація образотворчого мистецтва, екфразис уможливлює трансформацію візуальних образів у текстову форму та заохочує читачів до створення власного ментального образу описаного твору мистецтва. Через відсутність чітко окресленої дефініції та меж поняття у сучасних літературознавчих дослідженнях, стаття зосереджується на різноманітності наукових підходів до екфразису та досліджує його роль в межах літературного дискурсу, зокрема у детективній прозі. Дослідження базується на детективному романі Агати Крісті «П’ятеро поросят», у якому фікційний витвір мистецтва відіграє значну роль у реконструкції злочину. Оскільки картина не має реального аналога в історії мистецтв, вона стає ключовим наративним елементом оповіді, будучи описаною виключно через вербальні свідчення різних персонажів. Відсутність реального візуального референта уможливлює різні інтерпретації однієї і тієї самої картини, що формуються за допомоги спогадів персонажів про цей об’єкт, а також їх емоціональної залученості. Аналіз показує, що оцінки героїв твору мистецтва поділяються на позитивні і негативні. Позитивні відгуки відзначають життєвість, емоційне наповнення та художню майстерність, тоді як негативні зосереджуються на технічних недоліках, неправильній композиції та перспективі. Критичні зауваження можуть супроводжуватися пом’якшуючими застереженнями (дисклеймерами), що дистанціюють оповідача від повної відповідальності за висловлення своєї оцінки. Уявна візуалізація художником майбутнього твору мистецтва також може розглядатися як форма екфразису, що свідчить про те, що екфрастична репрезентація не обмежується вербальним описом існуючого візуального об’єкта, а є можливою і за відсутності матеріального артефакту. У висновках до статті підсумовується, що екфразис у детективному романі «П’ятеро поросят» слугує не лише описовим прийомом, а й важливим наративним інструментом у структурі роману. Пропонуючи множинні, іноді суперечливі точки зору щодо художнього твору, екфразис залучає читачів до активної участі та спонукає їх формувати власну інтерпретацію уявного твору мистецтва.

ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ТА ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ВИСТУПІВ Д. ТРАМПА ТА ДЖ. БАЙДЕНА УЕРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ (НА ОСНОВІ ВИСТУПІВ 2019–2025 РР.)

С. П. Запольських — 2026-04-10

У статті розглянуто мовні та стилістичні особливості перекладу промов президентів США Д. Трампа та Дж. Байдена українською мовою. Основна мета полягає у визначенні специфіки адаптації американських політичних промов до української мови та, спираючись на цей аналіз, у формулюванні висновків щодо сутності політичного перекладу й ключових аспектів, які необхідно враховувати під час перекладу політичних текстів іншою мовою. У ході дослідження визначено ключові риси політичного дискурсу, зокрема його тісний зв’язок із мовою, експресивністю, ідеологічністю, театральністю та змагальністю. У межах політичного дискурсу промовці застосовують різні лексичні та стилістичні засоби для досягнення своїх комунікативних цілей. У дослідженні проаналізовано лексичні, синтаксичні, стилістичні та прагматичні особливості політичного дискурсу. До лексичних особливостей належать висока концентрація політичної, економічної та юридичної термінології, а також часте використання ідіоматичних виразів. Синтаксичні особливості охоплюють часте застосування пасивних конструкцій, риторичних запитань, умовних та стверджувальних речень, які допомагають зосередити увагу аудиторії на повідомленні промовця. До стилістичних особливостей належать активне використання метафор, метонімії, епітетів, гіперболи, повторів, переліку та інверсії. У дослідженні також показано, що політичні промови мають значний прагматичний потенціал і містять численні прийоми та засоби для ефективного представлення думок і ідей політиків. Під час аналізу встановлено, що домінантними перекладацькими трансформаціями є контекстуальна заміна, лексичне додавання, субституція, трансформація граматичної структури речення, конкретизація та узагальнення. Ці результати зумовлені насамперед специфікою політичного дискурсу та суттєвими відмінностями між мовою оригіналу й мовою перекладу.

МЕТАФОРИЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ ДУМКА НА МАТЕРІАЛІ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ ОКСАНИ ЗАБУЖКО: КОРПУСНИЙ ПІДХІД

В. В. Карасьов — 2026-04-10

У статті здійснено когнітивний аналіз метафоризації концепту ДУМКА в прозі Оксани Забужко у зіставленні з текстами її сучасниць і сучасників. Теоретичною основою дослідження слугують положення когнітивної теорії метафори, відповідно до яких метафора розглядається як механізм концептуалізації та категоризації досвіду, що структурує мислення і відображає ментальні репрезентації. Методика поєднує якісний аналіз метафоричних контекстів із елементами корпусного підходу, зокрема вивченням частотності колокацій вербалізаторів концепту. Установлено, що в усіх підкорпусах найпродуктивнішою є онтологічна модель ДУМКА – ЦЕ ОБ’ЄКТ, яка репрезентує мислення як матеріальну сутність, що піддається фізичним і ментальним діям (збирати, відкидати, плекати, знецінювати, контролювати). У прозі О. Забужко ця модель набуває розгорнутої образної конкретизації: думка постає як об’єкт лабораторного аналізу, предмет, який можна «жувати» чи «виїдати», а також як явище, що викликає тілесну реакцію. Другою за частотністю є модель ДУМКА – ЦЕ ІСТОТА, яка унаочнює автономність мислення. У текстах письменниці думка зображується як зачаєна, сонна, прихована сутність; у прозі сучасниць і сучасників вона частіше набуває ознак активності, агресивності або динаміки (думка б’ється, навідує, шкребе, плекана). Зафіксовано також менш продуктивні, але семантично значущі моделі: ДУМКА – ЦЕ СВІТЛО, ВМІСТИЩЕ, РІДИНА/СУБСТАНЦІЯ, ТЕКСТ, РОСЛИНА, ІНСТРУМЕНТ. Їх реалізація засвідчує сенсорну, тілесну та інтерсуб’єктивну природу мислення в художньому дискурсі. Зіставний аналіз демонструє спільність базових когнітивних напрямків метафоризації у різних авторів і водночас виразну специфіку ідіолекту О. Забужко, що полягає в контамінації метафоричних моделей, високому рівні образної деталізації та індивідуально-авторських трансформаціях.

ТЕКСТУАЛЬНА ТРАНСФОРМАЦІЯ КОНФУЦІАНСЬКОЇ КАНОНІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: ВІД СТАТИКИ КАНОНІВ ДО ДИНАМІКИ КОМЕНТАРІВ

І. О. Костанда — 2026-04-10

У статті здійснено комплексний філологічний аналіз конфуціанської канонічної літератури як специфічної текстуальної системи, в якій поєднуються висока ступінь стабільності канонічного корпусу та історична динаміка коментаторської традиції. Матеріалом дослідження є корпус «Тринадцяти канонів» (《十三经》), що сформувався в результаті тривалого історичного процесу та протягом століть функціонував як нормативна основа інтелектуальної, етичної й освітньої культури Китаю. Основну увагу зосереджено на механізмах інтерпретації канонів, реалізованих через систему коментарів (注), тлумачень (疏), фонетико-семантичних пояснень (音义) та їхніх текстуальних комбінацій у форматі канонічно-коментаторських видань. Показано, що текстуальна незмінність канонів не означає статичності їхнього змісту: історична життєздатність конфуціанської традиції забезпечувалася саме розвитком коментаторських практик, які виконували функцію адаптації канонічних текстів до змінних інтелектуальних, соціальних і культурних умов. Простежено еволюцію основних типів коментарів від ранніх «стародавніх тлумачень» (古注) до системи офіційних «правильних тлумачень» (《正义》) та пізніших філологічних студій епохи Цін. Окремо проаналізовано методологічні відмінності між ханським (汉学) і сунським (宋学) напрямами інтерпретації, що репрезентують різні стратегії роботи з канонічним текстом. У результаті дослідження обґрунтовано тезу про те, що текстуальна трансформація в конфуціанській традиції відбувалася не шляхом редагування самого канону, а через накопичення та переосмислення інтерпретативних шарів. Такий підхід дозволяє розглядати конфуціанські канони і коментарі як взаємопов’язані елементи єдиного, але внутрішньо динамічного текстового комплексу, що має важливе значення для сучасних філологічних і китаєзнавчих досліджень.

ДЕНОТАТИ І КОНОТАТИ У ПРАКТИЦІ ПЕРЕКЛАДУ АНГЛОМОВНИХ ТЕКСТІВ

Н. М. Лавриченко — 2026-04-10

Теоретичний блок статті спрямовано на обґрунтування понять «денотація» і «конотація» на різних рівнях наукового осмислення: загальнотеоретичному (філософському), лінгвістичному та семантичному. Особливу увагу приділено аналізу співвідношення об’єктивного змісту мовної одиниці та суб’єктивно-оцінних, емоційно-експресивних і культурно зумовлених нашарувань значення. Показано важливість теоретичного узагальнення, моделювання й систематизації семантичних явищ для глибшого пізнання кожного окремого випадку конотації, що досягається шляхом визначення її належності до певного різновиду (класу) однотипних лексичних конструктів. Такий підхід створює передумови для усвідомленого перекладацького вибору та мінімізації семантичних втрат у процесі міжмовної трансляції. Денотати й конотати як характерні для англійської мови явища розглянуто з позицій їхнього культурного походження, історичної зумовленості, практичної ужитковості, а також детермінованості конкретним контекстом мовлення. Окремо акцентовано увагу на процесах трансформації семантичних значень англомовних денотатів і конотатів у просторі (горизонтальний зріз), у часі (вертикальний зріз), а також у межах ситуативної життєвої практики індивідів із різним рівнем фонових знань, особистісними інтенціями, комунікативними настановами й життєвим досвідом. Такий багатовимірний підхід дає змогу простежити динаміку значення та виявити чинники, що впливають на його актуалізацію в конкретному мовленнєвому акті. У статті розглянуто й докладно схарактеризовано різновиди конотатів на підставі їхнього семантичного потенціалу та цільового використання. Зокрема, виокремлено слова з потенційно дуальними значеннями; лексеми з оцінним забарвленням (positive або negative value); синонімічні ряди, що слугують для розрізнення різних ступенів і нюансів прояву якостей у характеристиках людей, предметів і явищ; а також слова, які набувають стилістично маркованого звучання залежно від сфери застосування, жанру та комунікативної ситуації. На основі проведеного аналізу надано практичні рекомендації, спрямовані на полегшення процесу розпізнавання, інтерпретації та адекватного відтворення денотативних і конотативних значень у перекладацькій роботі з англомовними текстами різних типів. Запропоновані підходи можуть бути використані як у процесі фахової підготовки перекладачів, так і в їхній подальшій професійній діяльності.

ПОДОРОЖ – КВЕСТ – ТРАВЕЛОГ: ЕТИЧНЕ САМОСТАНОВЛЕННЯ В РОМАНАХ АЙРІС МЕРДОК

О. В. Левченко — 2026-04-10

У статті розглянуто мотив подорожі в романах Айріс Мердок як центральний естетичний і етичний принцип. Попри значний корпус досліджень, присвячених прозі письменниці, просторові переміщення її персонажів досі залишалися недостатньо теоретизованими. Запропоноване дослідження заповнює цю прогалину шляхом концептуалізації «травелогу» як категорії, що поєднує географічне зміщення з психологічною, моральною та екзистенційною трансформацією. Метою статті є виокремлення основних моделей подорожі в художньому світі Мердок та з’ясування їхньої ролі у формуванні досвіду й етичного бачення героїв. Спираючись на текстуальний аналіз, інтертекстуальне прочитання та жанрову контекстуалізацію, простежено еволюцію мотиву подорожі від модерністського тревелогу роману «Under the Net» до символічного квесту пізніх творів, зокрема «The Good Apprentice» та «The Green Knight». Особливу увагу приділено моделі шляху «з Англії до Англії», що переосмислює середньовічний квест у сучасному психологічному ключі. Показано, що Мердок послідовно трансформує зовнішні маршрути у внутрішні траєкторії етичного становлення. Просторові зсуви корелюють зі змінами свідомості, тоді як «чужі» й «домашні» локуси постають проєкціями внутрішніх станів персонажів. Подорож у романі Мердок рідко завершується фінальною дестинацією; натомість вона породжує моменти морального прозріння, засновані на увазі до Іншого та прийнятті повсякденної реальності. Продемонстровано поєднання документальної точності з ліричним остороненням, що формує ефект «подвійної оптики», за якого простір функціонує водночас як фізичне середовище й афективний досвід. Проза Мердок постає як система відкритих маршрутів, у межах якої подорож перетворюється на філософський інструмент і модель моральної практики. Її романи артикулюють бачення людського існування як шляху без остаточного пункту призначення, продовжуючи традицію пізньомодерністського роману морального формування та переосмислюючи подорож як універсальну метафору етичного становлення.

ТЕРМІН І ПРОФЕСІОНАЛІЗМ У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ АВТОМАТИЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

О. А. Литвинко — 2026-04-10

Статтю присвячено комплексному дослідженню термінів і професіоналізмів сучасної англійської терміносистеми автоматизації виробництва як важливого складника фахової мови. Актуальність роботи зумовлена інтенсивним розвитком автоматизованих виробничих технологій, що супроводжується активним оновленням спеціальної лексики та нагальною потребою в її впорядкуванні, стандартизації й уніфікації з метою забезпечення точної та ефективної професійної комунікації. У статті розглянуто теоретичні засади вивчення фахової мови й професійного мовлення, окреслено основні підходи до аналізу термінологічної лексики в сучасному мовознавстві. Уточнено поняття професійного мовлення як ненормованої, варіативної форми функціонування спеціальної лексики, що формується в межах професійних спільнот під впливом психологічних, когнітивних і мовних чинників. Особливу увагу приділено проблемі розмежування термінів і професіоналізмів, які, попри спільну належність до спеціальної лексики, відрізняються ступенем нормативності, певною сферою вживання та функціональним призначенням. На матеріалі корпусу сучасної англійської термінології автоматизації виробництва проаналізовано основні типи професіоналізмів, зокрема лексичні варіанти термінів, професіоналізми-скорочення та фразеологічні одиниці. Доведено, що ключовими диференційними ознаками професіоналізмів є емоційно-експресивне забарвлення та обмеженість сфери їх уживання, що дозволяє чітко відмежувати їх від кодифікованих термінологічних одиниць. Слід зазначити, що професіоналізми виконують важливу комунікативну функцію, сприяючи спрощенню та економії мовних засобів. Зроблено висновок про динамічний і багаторівневий характер термінологічної системи автоматизації виробництва та її тісний зв’язок із живою мовною практикою фахівців. Окреслено перспективи подальших досліджень, пов’язані з аналізом морфологічних особливостей лексичних одиниць цієї терміносистеми.

АВТОР І ОПОВІДАЧ ЯК НАРАТИВНІ ІНСТАНЦІЇ ТРАНСМЕДІЙНОГО ОПОВІДАННЯ XXV ЗИМОВИХ ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР 2026 РОКУ

Т. Г. Лук’янець — 2026-04-10

У статті досліджується феномен трансмедійного оповідання як актуальної форми організації сучасного медіадискурсу на матеріалі медіарепрезентації XXV Зимових Олімпійських ігор 2026 року в Мілан–Кортіна. Теоретичною основою дослідження слугують праці з наратології, та трансмедійних студій, які дозволяють виявити специфіку створення та функціонування полімодального тексту на перетині декількох медіаплатформ, коли окремі інформаційні повідомлення об’єднуються у загальний наратив. Метою статті є з’ясування специфіки позиціонування автора й оповідача як наративних інстанцій у мультиплатформному розгортанні олімпійського сюжету, а також визначення їхніх функціональних і формальних ознак у спортивному медіадискурсі. У ході дослідження встановлено, що автор трансмедійного оповідання Зимової Олімпіади 2026 року має колективний і децентралізований характер та реалізує передусім стратегічну функцію, формуючи ціннісний каркас, брендинг і фреймінг події відповідно до олімпійських ідеалів, а також актуальних суспільних орієнтирів: культурного різноманіття та екологічності. Водночас оповідачі (журналісти, спортсмени, користувачі соціальних мереж) персоналізують наратив, адаптуючи його до специфіки конкретних медіаплатформ і форматів. Доведено, що множинність оповідачів є не лише структурною характеристикою трансмедійного наративу, а й важливим смислотворчим чинником, здатним підтримувати, трансформувати або деконструювати офіційний олімпійський дискурс. Встановлено суб’єктивну природу оповідної перспективи, що проявляється в емоційних та культурних акцентах персональних медіапрактик. Зроблено висновок, що трансмедійне оповідання Зимових Олімпійських ігор 2026 року функціонує як відкритий, багатовимірний і динамічний наратив, у якому взаємодія колективного автора та множинних оповідачів визначає характер інтерпретації спортивної події у глобальному медіапросторі.

СУЧАСНІ ВИКЛИКИ У ПЕРЕКЛАДІ МОРСЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ: ЛІНГВІСТИЧНИЙ ТА ПРАГМАТИЧНИЙ АНАЛІЗ

С. Я. Маслова — 2026-04-10

Стаття присвячена комплексному дослідженню стратегій та викликів перекладу морської термінології з англійської мови на українську в контексті глобалізації морської індустрії. Об’єктом дослідження виступає англомовна морська терміносистема, представлена в міжнародних нормативно-правових актах, технічній документації та навчальних матеріалах. Предметом дослідження є лінгвістичні, прагматичні та інституційні особливості відтворення професійних номінацій в українському перекладі. Актуальність роботи зумовлена стрімким технологічним розвитком галузі, зокрема цифровізацією та впровадженням автономних суден (MASS), що генерує значний масив нових термінів, які потребують адекватної лінгвістичної адаптації для забезпечення безпеки мореплавства. У теоретичній частині дослідження обґрунтовано інтегрований підхід, що базується на соціокогнітивній теорії термінології та функціоналізмі. Автор детально аналізує лінгвістичні характеристики морського дискурсу, зокрема явища внутрішньогалузевої полісемії та омонімії. Окрему увагу приділено структурній складності композитних термінів та проблемі системної міжмовної асиметрії, де розбіжності в категоризації реалій вимагають від перекладача глибокої фонової компетенції. У практичній площині досліджено вплив міжнародної стандартизації через конвенції IMO (SOLAS, MARPOL, STCW) на формування української фахової мови. Виявлено, що переклад технічних мануалів та процедурних інструкцій вимагає жорсткої термінологічної уніфікації, тоді як переклад навчальних матеріалів допускає адаптивні стратегії для покращення когнітивного засвоєння матеріалу. Наукова новизна роботи полягає у розробці комплексних стратегій подолання перекладацьких труднощів, що включають диференційоване використання транслітерації, калькування та описового перекладу. Автор доводить, що залучення сучасних технологій (CAT-інструментів та спеціалізованих корпусів текстів) є необхідною умовою забезпечення якості перекладу. У висновках підкреслено, що ефективний переклад морської термінології безпосередньо впливає на економічну ефективність операцій та збереження людського життя на морі.

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ АСПЕКТ ТА ФЕМІНІСТИЧНА КРИТИКА ВЛАДИ США У П’ЄСІ “AMERICAN DAUGHTER” ВЕНДІ ВАССЕРШТАЙН

Ю. В. Остропальченко — 2026-04-10

Статтю присвячено аналізу інтертекстуального аспекту п’єси Венді Вассерштайн “American Daughter” (1997) у контексті феміністської критики влади США кінця XX століття. У центрі дослідження знаходиться виявлення та інтерпретація інтертекстуальних зв’язків драматургічного тексту з реальними політичними та медійними подіями, насамперед, із так званим скандалом “Nannygate”, який вплинув на формування суспільного та політичного дискурсу 1990-х років. Аналізується, як звернення до політико-медійного інтертексту уможливлює художнє осмислення Венді Вассерштайн механізмів інституційного й символічного контролю, що функціонують щодо жінок у сфері державної влади. Особлива увага приділяється ролі інтертекстуальності як структуроутворюючого принципу п’єси, за допомогою якого приватна історія персонажа набуває узагальненого соціально-політичного значення. У статті показано, що інтертекстуальні посилання до правового та медійного дискурсів функціонують як інструмент феміністської критики, виявляючи гендерну асиметрію публічного простору та вибірковість механізмів політичної відповідальності. Методологічну основу дослідження становлять положення теорії інтертекстуальності та феміністської літературної критики, що дозволяє розглянути “American Daughter” як форму політичного висловлювання, спрямованого на деконструкцію уявлень про гендерну нейтральність американської демократичної системи. Отримані результати розширюють інтерпретаційний потенціал п’єси та можуть бути використані у подальших дослідженнях сучасної американської драматургії, політичного театру та гендерних досліджень.

ТЕКСТОТИП «НАЦІОНАЛЬНИЙ ГІМН» ЯК ДИСКУРСИВНИЙ ЖАНР

А. М. Приходько — 2026-04-10

Об’єктом наукового вивчення у статті є жанрова локалізація текстів, об’єднаних у групу «національний гімн» (НГ), предметом – лінгвоспецифічні риси, що уможливлюють їх осмислення як окремого дискурсивно-генологічного явища. Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні феномену «національний гімн» як особливого жанру лірико-політичної комунікації. Робота базується на методологійних принципах когнітивно-дискурсивної парадигми лінгвістики. У ході дослідження було з’ясовано, що серед трьох символів держави (герб, прапор, гімн ) НГ є єдиним, що його наділено мовою. І в цьому своєму амплуа він постає як своєрідний тексто-мовленнєвий продукт, використовуваний у певних дискурсивних умовах, що робить його окремим повноцінним жанром художньої творчості – дискурсивним. Як такий він характеризується низкою притаманних лише йому жанротвірних параметрів: композиційна малоформатність, безсюжетність (переважно); віднесеність до функційного стилю художнього мовлення; тематична спрямованість на виховання та закорінення в народі духу патріотизму, «правильної» громадянської позиції, любові до батьківщини та лояльності державі. З’ясовано, що важливою дискурсивною рисою текстів НГ є й їх специфічна адресато-адресантна конфігурація, що утворює своєрідну агентивно-клієнтивну єдність, де агент дискурсу може виступати як а) активний адресант / суб’єкт мовлення у вигляді ідеологічного замовника (влада, держава, еліта); б) автор (реальний творець тексту, пропагандист, ідеологічний глашатай); в) ліричний герой. Клієнтом дискурсу в текстах НГ є народ (об’єкт мовлення, пасивний адресат, слухач). Доведено, що з генологічної точки зору дискурсивний жанр «НГ» є кластером текстів гібридного характеру, розчинених відразу в декількох дискурсивних формаціях – художній, ритуальній, релігійній, політичній, патріотичній тощо. У цьому своєму амплуа він має такі основні жанродискурсивні ознаки загального характеру: політичний текст програмного характеру на авторські вірші; форма представлення дійсності з позицій держави / влади / еліт / істеблішменту; засіб масової агітації, розрахований на колективне сприйняття й виконання.

НОТАТКИ ЩОДО ТЕОРІЇ ОЦІНЮВАННЯ

Г. І. Приходько — 2026-04-10

Теорія оцінювання є одним із ключових підходів у межах системно-функціональної лінгвістики, що пояснює, яким чином у дискурсі реалізуються оцінка, позиція мовця та міжособистісна взаємодія. Розроблена Дж. Мартіном і П. Вайтом, ця теорія розширює уявлення про міжособистісну метафункцію мови, розглядаючи оцінювання як системний і структурований компонент значення, а не як суто стилістичний або емоційний елемент. У межах теорії виділяють три взаємопов’язані підсистеми: ставлення, градацію та залучення. Ставлення охоплює емоційні реакції (афект), оцінку людської поведінки з погляду соціальних і моральних норм (судження), а також надання цінності об’єктам, процесам і станам справ (оцінювання/ appreciation). Градація відповідає за варіювання інтенсивності та чіткості значення, дозволяючи посилювати або пом’якшувати оцінку. Залучення описує способи, за допомогою яких мовець або автор співвідносить власну позицію з іншими можливими поглядами, відкриваючи або обмежуючи діалогічний простір. Важливим положенням теорії оцінювання є теза про контекстуальну зумовленість оцінних значень. Окремі слова не мають фіксованої оцінної семантики, оскільки вона формується в конкретному дискурсивному оточенні. Оцінка може бути виражена як експліцитно, так і імпліцитно – через натяк, асоціації та фонові знання адресата. Теорія оцінювання також виходить з того, що будь-яке висловлювання є формою позиціонування. Завдяки своїй аналітичній гнучкості теорія оцінювання широко застосовується в дослідженнях медійного, політичного, академічного та міжкультурного дискурсу, сприяючи глибшому розумінню того, як мова конструює цінності, ідентичності та соціальні відносини.

СЕМАНТИКА КОЛОРОНІМУ ЧЕРВОНИЙ У КАЗКАХ ФРІДИ ШАНЦ

Н. В. Романова — 2026-04-10

Статтю присвячено пам’яті популярної німецької письменниці та перекладачки першої половини минулого сторіччя Фріді Шанц. У її творчому доробку понад 60 творів для дітей та юнацтва. Особливу увагу акцентовано на семантиці колороніму червоний. З’ясовано, що червоний колір займає проміжний щабель між білим і синім. У казках Фріди Шанц червоний колір набуває певного ідейно-естетичного значення, вказує опосередковано на протистояння бідних і заможних, нового й старого, земного й позаземного, а також маркує боротьбу за честь і свободу німецького народу, енергію життя, кохання, творчість тощо. Бере участь у творенні образів земної поверхні, сили й краси тваринного світу, жіночої вроди, стадій формування дитячих і юнацьких почуттів (закоханість, обожнення, звикання, служіння, щастя, любов). Виокремлено десять відтінків червоного кольору: 1) полум’яний feurig, feuerfarben, heiß, 2) пурпурний purpurrot, purpurn, Purpurseide, 3) рожевий rosa, rosig, 4) ніжно рожевий zarte rosa, 5) блідо-рожевий Die sonst Rosige war bleich, 6) рудий Rotlocke, 7) мідний (золотисто-червоний) Goldrote, 8) червонуватий rötlich, 9) багряний blutrot, 10) рубіновий Rubinschrift. Полум’яний відтінок попереджає сиріт про прихований у землі скарб, номінує волосся гордої шляхетної жінки, передає нове почуття – земну радість; пурпурний інформує про стиглість і термічну обробку плодів шипшини, кров дичини, соціальний статус; рожевий налаштовує на матеріальну стійкість мінералів у часо-просторі, здоров’я сільських напівсиріт або склад скломаси; ніжно рожевий і блідо-рожевий вказують на зміну емоційного стану переляканих сиріт; рудий ідентифікує дівчинку позаземного походження, кохану та її функції; мідний увиразнює сяйво кучерявого волосся на тлі вузької синьої стрічки і водночас фізичну силу на тлі астенічної дитячої статури; червонуватий характеризує архаїчність мінералів; багряний маніфестує фізичний прояв емоційного стану землероба; рубіновий фіксує список земних імен дітей. Підтверджено ідею узуальності семантики колороніму червоний, простежено семантичний розвиток елемента.

ПСИХОЛОГІЯ НОСІЇВ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ТА ПІДЖИНА В НІГЕРІЇ: КУЛЬТУРНА ПЕРЕОЦІНКА

У. У. Самуель — 2026-04-10

У статті досліджується культурне сприйняття стандартної англійської мови порівняно з нестандартними різновидами, такими як піджин, у Нігерії. У ній обговорюється, як лінгвістична дискримінація впливає на психологічне благополуччя та соціальну ідентичність носіїв нігерійської піджин-мови. Дослідження базується на якісному підході. Дані були отримані з новин, спостережень, Міжнародного корпусу англійської мови (ICE) та інтерв’ю. Результати дослідження демонструють, що лінгвістична дискримінація щодо носіїв піджин-мови відбувається тому, що піджин несе культурну стигму та асоціюється з нижчим класом та неписьменністю. Стандартна англійська мова, успадкована від британських колоніальних господарів, сприймається як ознака освіти, класу та соціальної мобільності. Також через тиск, пов’язаний з необхідністю спілкуватися стандартною англійською, нігерійці, які розмовляють англійською, записуються на додаткові заняття, щоб удосконалити свій британський акцент. Напруженість між англійською мовою та мовою піджин підкреслює культурну політику мови, те, як мова та культура взаємодіють, формуючи комунікацію та ідентичність. Ця подвійність створює психологічний та соціальний тиск на носіїв мови, впливаючи на їхню самооцінку та усвідомлення своєї ідентичності. Незважаючи на це твердження, багато нігерійців перемикають коди та поєднують піджин, інші корінні нігерійські мови та англійську, створюючи гібридний культурний ресурс. У статті пропонується, щоб замість того, щоб забороняти чи карати його використання, вчителі впроваджували трансмовні стратегії, які поєднують піджин з англійською та рідними мовами, підвищуючи таким чином самооцінку та грамотність учнів.

ІНТРИГА ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ СЮЖЕТНОЇ ЛІНІЇ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

М. В. Сідор — 2026-04-10

Стаття присвячена комплексному осмисленню інтриги як одного з центральних механізмів побудови художнього сюжету та формування стійкої читацької зацікавленості. У межах дослідження інтрига розглядається не як епізодичний стилістичний прийом, а як багатовимірна наративна категорія, що поєднує структурні, семантичні, прагматичні та когнітивні параметри художнього тексту. Такий підхід не тільки дозволяє інтерпретувати інтригу як динамічний принцип організації наративу, а й забезпечує цілісність сюжетної побудови та внутрішню логіку розвитку оповіді. Метою статті є з’ясування ролі інтриги у структуруванні сюжетної динаміки, організації емоційної напруги та моделюванні комунікативної взаємодії між текстом і читачем. Особливу увагу зосереджено на аналізі того, яким чином інтрига формує читацькі очікування, регулює розподіл наративної інформації та спрямовує інтерпретаційні процеси впродовж читання. Наголошено на активній ролі реципієнта у конструюванні смислу, оскільки інтрига стимулює процеси передбачення, висування інтерпретаційних гіпотез і подальшого переосмислення тексту. Методологічну основу дослідження становить поєднання наратологічного, структурного, рецептивного та когнітивно-інтерпретаційного підходів, що уможливлює розгляд інтриги як процесуального феномена, який функціонує одночасно на рівні композиційної організації, смислового нашарування та когнітивного програмування читацького сприйняття. У статті систематизовано основні способи реалізації інтриги в художній прозі, окреслено її типологічні моделі та виявлено закономірності взаємодії між прихованістю інформації, темпоральними зсувами, риторикою очікування й механізмами ретроспективного переосмислення. Доведено, що інтрига не лише забезпечує поступальний рух сюжету, а й ретроспективно структурує текст, формуючи ефект багатошарового та повторного прочитання. Наукова новизна роботи полягає в трактуванні інтриги саме як багатокомпонентного наративного механізму, який відповідно поєднує драматургію подій із когнітивною активністю читача, а практичне значення результатів зумовлене можливістю їх застосування в теорії літератури, аналізі художніх текстів, викладанні наратології та практиках творчого письма.

ВІДТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ СПЕЦИФІКИ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ У ПЕРЕКЛАДІ РОМАНУ МАРІЇ МАТІОС «СОЛОДКА ДАРУСЯ»

М. І. Стецик — 2026-04-10

Фразеологізми відображають звичаї, культуру та світогляд кожного народу. Відповідно, їх переклад становить складне завдання для перекладачів, оскільки потребує точної передачі значення разом зі збереженням культурно маркованих посилань, зрозумілих для цільової аудиторії. У статті розглянуто переклад українських фразеологічних одиниць з роману Марії Матіос «Солодка Даруся» англійською мовою. Матеріалом дослідження стали 76 фразеологізмів, знайдених у тексті оригіналу, та їхні відповідники в англійському перекладі, який виконали Майкл М. Найдан та Ольга Титаренко. Дослідження ґрунтується на працях українських і зарубіжних науковців у галузі фразеології та теорії перекладу. Вибрані фразеологізми класифіковано на ідіоми (фразеологічні зрощення), фразеологічні єдності, авторські фразеологічні одиниці, фразеологічні сполучення, фразеологічні вирази, діалектні фразеологізми, та фразеологізовані словосполучення. У результаті аналізу встановлено, що найчисельнішою групою є фразеологічні єдності, значну частку також становлять авторські та діалектні одиниці, що відображає індивідуальний стиль письменниці та регіональну мовну специфіку твору. Окрему увагу приділено аналізу перекладацьких стратегій, зокрема використанню фразеологічних еквівалентів, часткових еквівалентів, аналогів, калькування й описового перекладу. Статистичний аналіз показав переважання описового перекладу, що пояснюється прагненням перекладачів забезпечити зрозумілість тексту для англійськомовного читача за відсутності прямих відповідників. Водночас застосування аналогів і кальок дає змогу частково зберегти образність і культурний колорит оригіналу. Отримані результати свідчать про те, що, попри неминучі втрати фразеологічної образності, поєднання різних перекладацьких стратегій дає змогу досягти балансу між зрозумілістю тексту та збереженням його національно-культурних особливостей. Результати дослідження поглиблюють розуміння проблем перекладу фразеологізмів і можуть слугувати підґрунтям для подальших вивчень у галузі художнього перекладу та лінгвокультурології.

МОТИВНІ ШТРИХИ МУЛЬТИКУЛЬТУРНОГО ПОРТРЕТУ АНГЛОМОВНОГО ДИСКУРСУ ПОСТКОЛОНІАЛІЗМУ

О. В. Татаровська — 2026-04-10

Стаття присвячена ґрунтовному аналізу постколоніальних штрихів у мультикультурному портреті сучасного англомовного літературного дискурсу, зосереджуючи увагу на способах, якими постколоніальна методологія формує художнє мислення та тематичні акценти британської літератури кінця ХХ – початку ХХІ століття. У розвідці узагальнено теоретичні засади постколоніалізму як інтерпретативної методології та простежено його вплив на творчість С. Рушді, Х. Курейші, С. Селвона, М. Ондатже, К. Філліпса та З. Сміт, чиї тексти відображають складні процеси взаємодії культур, ідентичностей та мов у контексті постімперського британського суспільства. Доведено, що постколоніальна література функціює як художня платформа для глибинного переосмислення ідентичності, гібридності, міграції, а також расових і транснаціональних взаємодій у динамічному соціокультурному просторі Лондона. Письменники передають травми деколонізації, прояви конфлікту між «своїм» та «іншим», різні форми історичної пам’яті та релігійних колізій, демонструючи напружене співіснування індивідуального досвіду з традиційними колективними структурами. Завдяки лінгвокультурному підходу встановлено, що мовна гібридність, включення неперекладних лексем та використання транснаціональних кодів становлять визначальні маркери сучасного постколоніального дискурсу й відображають складну природу ідентичнісних трансформацій у міграційному середовищі. У статті підкреслено, що художні наративи досліджуваних авторів відтворюють системність у тривалих міжпоколінних зв’язках іммігрантських спільнот, формуючи образ мультикультуралізму не як абстрактного теоретичного конструкту, а як щоденної практики існування персонажів у великому урбаністичному просторі сучасного Лондона. Наголошено, що саме когнітивно-інтерпретативний підхід до постколоніальних текстів відкриває перспективні можливості для подальших філологічних студій, оскільки дозволяє глибше осмислити механізми формування мультикультурної ідентичності та розкрити нові виміри постколоніального художнього мислення.

ТИПИ НОМІНАЦІЙ У СИСТЕМІ ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ МОВ)

С. І. Терехова — 2026-04-10

Статтю присвячено вивченню типів номінацій юридичних термінів та їх властивостей у сучасних українській та англійській мовах. Основну увагу присвячено типологізації та висвітленню особливостей зіставлюваного досліджуваного мовного матеріалу. Методологічною основою дослідження був обраний комплексний, зіставний поліпарадигмальний аналіз. Основним методом дослідження є зіставний метод. Також були застосовані такі групи методів: 1) лінгвістичні методи: структурний метод, репрезентативний метод, метод наукового опису, метод суцільної вибірки; 2) перекладознавчі методи: комунікативний метод, семантичний, метод трансформацій; 3) загальнонаукові методи: аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, гіпотеза; 4) метод юридичної галузі – порівняльно-правничий метод – для порівняння галузевих (правничих) термінів у межах функціонально-семантичного поля кожної з аналізованих мов. Основою систематизації мовного матеріалу слугувала модель функціонально-семантичного поля, структура якого описана у пропонованій статті для кожної з зіставлюваних мов. Були визначені типи номінацій у досліджуваниих терміносистемах, аломорфні й ізоморфні властивості порівнюваних юридичних термінів української та англійської мов на різних рівнях мовної ієрархії, а також у параметрах різних лінгвістичних парадигм. Був cхарактеризован і перекладознавчий аспект визначених зіставно-типологічних властивостей досліджуваних юридичних термінів. У параметрах проведеного комплексного, зіставного поліпарадигмального аналізу були описані концептуально-семантичні, власне мовні (лексико-граматичні, структурні, функціонально-семантичні та функціонально-стилістичні), а також психолінгвістичні властивості юридичних термінів української та англійської мов. Переважна більшість проаналізованих юридичних термінів в обох аналізованих мовах є утвореними на основі первинної номінації. Терміни, утворені на основі вторинної номінації, були оформлені в досліджуваних мовах, як правило, на основі метафоричного або метонімічного переносу. В обох зіставлюваних мовах основними типами номінацій юридичних термінів є лексеми (насамперед, іменники, прикметники, дієслова), словотвірні та структурні моделі словосполучень, фразеологізми й ідіоми; функціонально-семантичні моделі більше властиві англійській мові. У статті охарактеризовано специфіку термінів-інтернаціоналізмів зазначеної тематики, особливості їх використання в зіставлюваних мовах. Було визначено і досліджено мультидисциплінарні терміни юридичної галузі в українській та англійській мовах, також їх специфічні риси.

ЛЕКСИЧНІ ЗАСОБИ ГЕДЖУВАННЯ В АНГЛІЙСЬКОМУ АКАДЕМІЧНОМУ ДИСКУРСІ

Н. М. Тимощук — 2026-04-10

Явище геджування є невід’ємною рисою англомовної наукової комунікації, аналізований феномен є багатовимірним і охоплює широкий спектр мовних засобів. Реалізацію геджування забезпечують різноманітні лінгвістичні засоби. У статті здійснено аналіз лексичних засобів геджування в англомовному академічному дискурсі з особливим акцентом на наукові статті з філології. Для наукового дискурсу геджування є надзвичайно важливим явищем, оскільки він убезпечує автора від категоричності, розмежовує факти і судження через прийоми сумніву або невизначеності, ухиляння тощо. Метою дослідження є дослідження лексичних засобів геджування в англомовному академічному дискурсі на матеріалі філологічних наукових статей. Попри значну увагу науковців до проблеми геджування в академічному письмі, кількісний аналіз лексичних засобів геджування у філологічних розвідках залишається недостатньо вивченим, що зумовлює актуальність цієї наукової публікації. Емпіричну базу дослідження становить корпус із 82 наукових статей, опублікованих у провідних міжнародних фахових журналах з філології. Результати аналізу підтверджують, що геджування є невід’ємною прагматичною стратегією академічного письма, яка забезпечує м’який уплив на адресата з огляду на те, що менш категоричне висловлювання має більше шансів бути позитивно сприйняте адресатом. За нашими спостереженнями, в англомовному науковому дискурсі найбільш поширеними лексичними засобами геджування є модальні дієслова, тоді як прислівники та прикметники виконують допоміжну роль. Це підкреслює їхню провідну роль у формуванні авторської позиції в наукових філологічних статтях. Частота використання геджів у корпусі становить 18 одиниць на тисячу слів, що відповідає 1,8 % від загального обсягу тексту і свідчить про відносно помірний рівень використання геджування в наукових розвідках з філології. Отримані результати поглиблюють розуміння геджування як лексико-прагматичного явища та можуть слугувати підґрунтям для подальших порівняльних досліджень стратегій геджування в різних наукових дисциплінах, жанрах і мовах.

ЗІСТАВНИЙ АНАЛІЗ ВІЙСЬКОВОЇ ЛЕКСИКИ У СКЛАДІ УКРАЇНСЬКИХ ТА АНГЛІЙСЬКИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

Н. Ю. Тодорова — 2026-04-10

Стаття присвячена зіставному дослідженню військової лексики у складі українських та англійських фразеологізмів. Метою роботи є виявлення спільних та відмінних характеристик військової лексики у фразеологічних системах досліджуваних мов. Актуальність дослідження зумовлена недостатньою вивченістю фразеології з військовим компонентом у зіставному аспекті та її теоретичною і практичною значущістю для фразеології, когнітивної та зіставної лінгвістики, перекладознавства, міжкультурної комунікації та викладання іноземних мов у вищих військових навчальних закладах. Методом суцільної вибірки з друкованих та електронних джерел сформовано корпус із 224 українських та 302 англійських фразеологічних одиниць з компонентами військової семантики. Компонентний аналіз дозволив виявити 74 лексеми військової сфери у складі українських фразеологізмів та 115 лексем у складі англійських. В обох мовах більшість фразеологізмів містить один компонент, належний до військової сфери, тоді як лише в англійській мові зафіксовано фразеологізми з трьома компонентами. Розроблено тематичну класифікацію вилученої військової лексики, яка охоплює три тематичні групи: «Матеріально-технічна складова збройних сил», «Військова стратегія і тактика» та «Організація збройних сил». Кожна тематична група структурована на тематичні підгрупи відповідно до семантичних особливостей виявлених компонентів. Зіставний аналіз засвідчив як подібності, так і суттєві кількісно-якісно відмінності військової лексики у фразеологічних системах досліджуваних мов. Встановлено вищу фразеологічну продуктивність військової лексики в англійській мові. В українській фразеології кількісно домінує тематична група «Матеріально-технічна складова збройних сил», тоді як в англійській – «Військова стратегія і тактика». В обох мовах зафіксовано високу продуктивність номенів холодної зброї та боєприпасів, найменувань прапору, лексем на позначення застосування зброї та бойових дій. Водночас встановлено переважання номенів холодної зброї в українській фразеології та вогнепальної зброї – в англійській. Результати дослідження можуть бути застосовані у лексикографічній практиці, викладанні іноземних мов, перекладацькій діяльності та подальших зіставних студіях фразеології.

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПЕЙОРАТИВНОЇ ЛЕКСИКИ У ДІАЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ АНГЛОМОВНОГО ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ

М. В. Томащук — 2026-04-10

У статті здійснено комплексний лінгвістичний аналіз особливостей функціонування та прагматичного потенціалу пейоративної лексики в діалогічному мовленні сучасного англомовного художнього тексту. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю вивчення специфіки вживання пейоративів саме в діалогах, які через свій імітаційний характер відтворюють риси розмовного дискурсу та слугують засобом об’єктивізації подій і мовленнєвої характеристики персонажів. Метою роботи є встановлення дискурсивних чинників, що спричиняють інтенсифікацію негативної оцінності. Матеріалом дослідження слугував роман американської письменниці Noelle W. Ihli «Run on Red». Картотека дослідження налічує 202 одиниці, виокремлені з діалогічного мовлення. Методологічну основу роботи становлять методи дискурс-аналізу (для визначення прагматичних умов та ролі контексту) і компонентного аналізу (для встановлення семантичної структури та морфологічного групування). У дослідженні теоретично обґрунтовано розмежування понять художнього тексту та дискурсу, наголошено на суб’єктивній обумовленості категорії оцінності. Практичний аналіз засвідчив, що пейоративність у діалогах реалізується як експліцитно (через абсолютні пейоративи), так і імпліцитно. Детально розглянуто механізми контекстуальної пейорації: набуття нейтральними, димінутивними чи позитивно забарвленими лексемами негативної семантики через іронію, метафоричне перенесення (зооморфізми), культурні алюзії та просодичні засоби. За результатами морфологічного аналізу встановлено домінування іменників та прикметників, що вказує на пріоритетність номінативної функції пейоративів, тоді як значна частка вигуків забезпечує емотивну розрядку персонажів. Таким чином пейоративна лексика є поліфункційним інструментом, який не лише виражає негативну оцінку, а й конструює соціальну реальність та реалізує авторську прагматичну стратегію в межах соціокультурного контексту твору.

ЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛОМОВНОГО НОВИННОГО ДИСКУРСУ

Ю. О. Томчаковська — 2026-04-10

Статтю присвячено комплексному дослідженню лінгвістичних особливостей англомовного новинного дискурсу як одного з провідних різновидів сучасного медіадискурсу в умовах глобалізації та цифровізації інформаційного простору. Метою статті є виявлення специфіки лексичної, синтаксичної та прагматичної організації англомовних новинних матеріалів, а також визначення ролі мовних засобів у реалізації інформативної, інтерпретаційної та впливової функцій новинних повідомлень. Матеріалом дослідження слугували англомовні новинні тексти, опубліковані на провідних міжнародних онлайн-платформах BBC News та CNN International, корпус яких охоплює 100 новинних матеріалів різної тематичної спрямованості, зокрема з рубрик політики, міжнародних відносин, суспільства, економіки та науки. Встановлено, що лексичний рівень новинних текстів характеризується активним використанням суспільно-політичної та соціально-економічної термінології, клішованих мовних одиниць і лексем з імпліцитною оцінною семантикою, які забезпечують одночасно точність викладу та формування інтерпретаційної рамки сприйняття подій. З’ясовано, що синтаксична організація новинних матеріалів відзначається переважанням стандартизованих моделей, пасивних і безособових конструкцій, а також цитатних структур, спрямованих на об’єктивізацію інформації та мінімізацію авторської присутності. Прагматичний аналіз показав, що мовний вплив у новинному дискурсі реалізується переважно імпліцитно, через композиційну організацію тексту, ієрархізацію інформації та використання атрибутивних конструкцій і посилань на авторитетні джерела. Отримані результати дають підстави розглядати англомовний новинний дискурс як стандартизовану, але водночас динамічну мовну систему, у якій поєднуються термінологічна точність, синтаксична економність і прагматична спрямованість, що визначає перспективність подальших досліджень у межах медіалінгвістики та дискурсивних студій.

ІНТЕГРАЦІЯ МОДЕЛЕЙ ВЕЛИКОГО ОБСЯГУ В ХУДОЖНЬОМУ ПЕРЕКЛАДІ: ЕТИЧНІ, ЕСТЕТИЧНІ ТА ПРОФЕСІЙНІ НАСЛІДКИ

А. С. Шаповал — 2026-04-10

Інтеграція великих мовних моделей (LLM) у художній переклад є одним із найзначніших технологічних зрушень в історії перекладознавства, що фундаментально підважує усталені теоретичні концепції художнього перекладу як суто людської творчої практики. Це дослідження вивчає етичні, естетичні та професійні наслідки інтеграції LLM у художній переклад шляхом систематичного аналізу, що поєднує теоретичні підходи з емпіричною оцінкою якості перекладу, інтерв’ю з перекладачами та детальним текстуальним аналізом. Результати свідчать, що сучасні LLM, зокрема GPT-4 і Claude Sonnet 4, демонструють високі показники базової лінгвістичної точності — у межах 10–15% від рівня професійних перекладачів-людей за метриками семантичної точності. Однак виявлено суттєві обмеження в літературно специфічних аспектах: переклади LLM поступаються людським на 30–40% у збереженні авторського голосу, управлінні варіаціями регістру, обробці образної мови, каламбурів і культурної специфіки. Перекладачі відзначають підвищення продуктивності на 30–50% під час використання LLM для створення чорнових варіантів, проте висловлюють занепокоєння щодо професійної ідентичності, деградації навичок та економічного тиску, спричиненого зниженням поворотних ставок. Етичний аналіз виявляє дискусійні питання: авторство та атрибуція, упередженість у культурній репрезентації, екологічні витрати впровадження штучного інтелекту та справедлива компенсація перекладачам, чия творча праця сформувала навчальні дані моделей. Естетична оцінка демонструє, що, незважаючи на лінгвістичну компетентність перекладів LLM, їм часто бракує стилістичної виразності, ритмічної вишуканості та емоційного резонансу, притаманних видатному художньому перекладу. Дослідження доходить висновку, що оптимальна інтеграція LLM потребує концепцій, спеціально розроблених для співпраці людини та штучного інтелекту, де ШІ виступає інструментом підвищення продуктивності, тоді як людина зберігає ключові функції культурного посередництва, інтерпретаційного судження та естетичних рішень.

КОМУНІКАТИВНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ (НА МАТЕРІАЛІ ПУБЛІЦИСТИЧНОГО ДИСКУРСУ)

П. І. Яценко — 2026-04-10

У статті досліджено комунікативну організацію простого речення сучасної німецької мови на матеріалі публіцистичного дискурсу, вивчено важливі поняття синтаксису та прагматики – «просте речення», «клауза», «порядок слів», «висловлення», «мовленнєвий акт», «іллокуція», «актуальне членування речення» тощо. Просте речення (або моном) є різновидом речення, що складається із суб’єктно-предикатної основи та може містити другорядні члени речення. Таке базове реченнєве утворення може поширюватися додатком, означенням чи обставиною, або розширятися кількома другорядними членами речення одночасно. На комунікативному рівні просте речення реалізується у вигляді мовленнєвого акту. Традиційно у мікроакті присутній один мовленнєвий акт з певною іллокуцією (переважно, констатив чи квеситив). Директиви є нетиповими для публіцистичного дискурсу сучасної німецької мови, комісиви не помічені у проаналізованій вибірці, що пояснюється основною рисою публіцистики – інформувати читача та викладати актуальні факти щодо певних тем та процесів, подій та осіб. Інтертекстуальність також притаманна простому реченню у публіцистичному дискурсі. Вона проявляється при введені парентези до базової структури речення. Додані прошарки інформації уточнюють висловлювання, надають певні факти чи корективи автора. Вони можуть бути реалізовані як одним словом, словосполученням, так і простим реченням, інфінітивним чи партиципним зворотом. Специфічним для простого речення мас-медіа стала парцеляція, що призводить до відокремлення частини клаузи від основної частини висловлювання. Утворені кілька висловлень, зазвичай, є більш експресивними по відношенню до об’єднаного висловлення, таким чином розставляються певні акценти на кластерах інформації у контексті. При формуванні висловлення кластери інформації можуть подаватися двома різними способами. У більшості випадків інформація надається лінійно, спочатку водять тему і додають до неї рему. Одним з засобів акцентування кластеру інформації є інверсія. Завдяки препозиції певного другорядного члена (часто обставини) мовці виділяють певний блок, що містить, з їхньої точки зору, найважливішу інформацію. Таким чином рема розташовується перед темою висловлення, котра зміщується до другої частини висловлення.