ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ТА СТІЙКІСТЬ: НАВІГАЦІЯ ЧЕРЕЗ ТЕКСТУАЛЬНІ МЕРЕЖІ У СУЧАСНІЙ ДИТЯЧІЙ ЛІТЕРАТУРІ КАТАСТРОФ

Анотація

Сучасна дитяча література значно трансформувалася у висвітленні тем катастроф, травм та відновлення за допомогою складних інтертекстуальних стратегій. Це дослідження розглядає, як автори використовують міжтекстуальні посилання, алюзії та наративні відлуння, щоб допомогти юним читачам опрацьовувати катастрофічні події, одночасно розвиваючи стійкість. Завдяки систематичному аналізу сучасної дитячої літератури про катастрофи, опублікованої між 2000 і 2024 роками, це дослідження досліджує інтертекстуальні механізми у чотирьох категоріях катастроф: стихійні лиха, зміна клімату, техногенні катастрофи та особисті катастрофи. Теоретична база спирається на фундаментальну теорію інтертекстуальності Ю. Крістєвої та транстекстуальну таксономію Ж. Женетта, які безпосередньо застосовуються до дитячої літератури, що базується на травматичних елементах. Тематичні дослідження включають аналіз творів П. Філбріка, П. Брауна, Т. Лая та спільної роботи С. Кінга – М. Сендака над твором «Гензель і Гретель» 2025 року. Результати дослідження показують, що інтертекстуальні стратегії діють через архетипні рамки, міфологічні традиції та наративи культурної міграції, забезпечуючи когнітивне скелювання та емоційне стримування для юних читачів. У наративах про стихійні лиха послідовно використовуються біблійні образи потопу та традиції літератури про виживання, тоді як література про зміну клімату інноваційно розглядає взаємозв’язки між технологією та природою через знайомі наративні моделі. Література про антропогенні катастрофи демонструє складні механізми культурного з’єднання, особливо в наративах про біженців та війну, де ведуться переговори щодо формування гібридної ідентичності. Співпраця С. Кінга – М. Сендака є прикладом «часової інтертекстуальності», де численні історичні моменти сходяться, створюючи терапевтичні наративні рамки. Результати показують, що інтертекстуальність виконує п’ять основних функцій, таких як: когнітивне скелювання, емоційне стримування, культурна передача, формування ідентичності та побудова зв’язків у спільноті. Ці механізми демонструють значний бібліотерапевтичний потенціал, який свідчить, що інтертекстуально складні наративи катастроф є ключовими ресурсами для обробки травми та розвитку стійкості. Однак емпіричні дослідження, що вивчають інтерпретацію дитячим читачем, залишаються обмеженими, а нові типи катастроф потребують постійного аналізу. Це дослідження сприяє розумінню того, як дитяча література опосередковує травму через текстові мережі та встановлює інтертекстуальність як фундаментальний механізм культурної передачі мудрості виживання та адаптивних здібностей у дедалі невизначенішому світі.