ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ЯК ЗАСІБ КОНСТРУЮВАННЯ ДЕТЕКТИВНОГО НАРАТИВУ В ПІЗНЬОМУ РОМАНІ АГАТИ КРІСТІ “НЕМЕЗИДА” (1971)

Анотація

У статті представлено детальний аналіз інтертекстуальності як фундаментального механізму побудови детективного наративу в пізньому романі Агати Крісті «Немезида» (1971). Незважаючи на те, що детектив взагалі та твори А.Крісті, зокрема, довгий час залишалися на периферії дослідницького інтересу, сьогодні науковці визнають естетичну вартість цього виду літературної творчості та звертають увагу на вивчення окремих аспектів детективного наративу як антиподу модерністській прозі. Одним із аспектів вивчення “mystery fiction” є інтертекстуальний аналіз конкретно-текстових репрезентацій цього виду літературної продукції. Отже, у представленому дослідженні основна увага фокусується на вивченні видів та функцій інтертексту у зазначеному романі А.Крісті. Ця розвідка базується на засадах підходу «пильного читання», інтертекстуального, контекстуального та стилістичного аналізу, що дозволяє детально розкрити специфіку та функції інтертексту у романі «Немезида» А.Крісті. Основоположною для вивчення міжтекстових зв’язків у романі є концепція «транстекстуальності» Ж. Женетта, яка дозволяє детально описати всі рівні реалізації інтертексту у детективі А.Крісті. У аналізованому творі міжтекстові зв’язки реалізуються на рівні жанру: сюжет, образи, мотиви, архітектоніка та хронотоп не лише є типовими для детективного наративу, а й представляють поле для творчого новаторства А.Крісті. Заголовок твору – «Немезида» – є розгорнутою метафорою, яка стверджує ідею справедливості та поновлення соціального порядку. Метатекстуальність проявляється у романі у вигляді внутрішньо- та зовнішньо-текстових реляцій. Гіпертекстуальність (апеляція до античного міфу та контексту вікторіанської епохи) та, власне, експліковані посилання на попередні твори (цитати та алюзії) стають органічним доповненням до інтертекстуального малюнка твору. Прямі цитати з класичних текстів, відомих читачеві (Біблія, твори В.Шекспіра, Р.Л.Стівенсона, Т.С.Еліота) відіграють роль «культурних тригерів», які допомагають авторці підкріпити ідею необхідності поновлення справедливості. Ці елементи не лише збагачують фабулу, а й конструюють символіку помсти, правосуддя та двоїстості людської природи та підкріплюють притаманний детективу принцип «чесної гри» із читачем. Окрім окреслення рівнів прояву інтертекстуальності у романі А.Крісті «Немезида», автор статті визначає і функціональне навантаження міжтекстових реляцій, які виконують сюжето- та характеротворчу, характеризуючу, емоційну та естетичну функції, апелюючи і до інтелектуальної сфери читача, залученого до процесу розслідування разом із міс Марпл.