FUNCTIONING OF THE CATEGORY OF MODALITY IN ENGLISH- LANGUAGE DISCOURCE

Анотація

Категорія модальності в лінгвістиці вважається не дослідженим до кінця явищем. Незважаючи на те, що протягом певного часу модальність залишалась у центрі уваги дослідників, у наш час важко знайти категорію, яка б такою ж мірою характеризувалася відсутністю єдиної думки з приводу її походження, структури та характеру значень, які вона передає. Не всі автори чітко розмежовують граматичну та логічну модальність. Немає єдиної думки й у вирішенні питання про рівневу віднесеність категорії модальності: чи є модальність категорією морфології, синтаксису чи семантики. Це, своєю чергою, впливає на визначення взаємозалежності таких категорій, як спосіб, предикативність і модальність. Поняття «модальність» (від лат. Modus – міра, метод) введене стосовно логіки судження власне ще Аристотелем і розвинене у працях І. Канта, надалі перейшло у класичні філософські системи, а згодом знайшло своє застосування в мовознавстві. Термін «модальність» використовується для визначення широкого кола явищ, неоднорідних за своїм значенням, граматичними властивостями та ступенем вираження на різних рівнях мовної структури. Сфера модальності включає таке: протиставлення висловлювань за характером їх комунікативної мети (висловлювання–питання–мотивація); протиставлення зі знаком «висловлювання–заперечення»; градація значень у межах «реальність– нереальність» (реальність–гіпотетична реальність–нереальність); різний ступінь впевненості мовця у достовірності змісту висловлювання; різні модифікації відносин між суб’єктом і об’єктом, виражені різними лексичними засобами тощо. Під модальністю розуміють інтегральну систему тих аспектів значення висловлювання, які виражають відношення мовця: до типу зв’язку між смисловим змістом висловлювання та відображеним ним фрагментом понадмовної дійсності; до фрагмента мовної реальності, відображеного у висловлюванні; до типу відносин між підметом та підметом пропозиційного змісту висловлювання; до слухача (аналізуючи взаємодію між мовцем та слухачем), тобто відносин, що виникають у прагненні мовця впливати на слухача в певному аспекті. Особливу ж увагу привертає використання предикативної модальності у політичному дискурсі.