ЛІНГВОНАРАТИВНА СТРАТЕГІЯ «ГРА» ТА ЇЇ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ У ФРАНЦУЗЬКОМУ ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТОТВОРЕННІ XVIII СТОЛІТТЯ

Анотація

У пропонованій статті розкрито механізми текстотвірної організації концепту ГРА як своєрідного ментального образу-конструкта, що домінує у французькій мовотворчості XVIII століття і відтворює специфіку французького світовідчування досліджуваного періоду, зважаючи на те, що стиль доби, її естетика й філософія відбиваються на мовотворчих індивідуальних пошуках письменників. Загальнонауковим методологічним підґрунтям пропонованої розвідки є поєднання традиційного шляху дослідження художнього наративу, що реалізується через міцний зв’язок між лінгвістикою тексту і лінвостилістикою та сучасними методологічними принципами лінгвонаратології, когнітивної лінгвістики, лінгвосеміотики. Концептуально значущим постає також положення про те, що текстотвірна діяльність письменника реалізується в художньому наративі шляхом свідомого авторського вибору і застосування окремих наративних засобів і прийомів, технік і тактик для побудови певного типу оповідної реальності. У процесі цієї студії виявлено та проаналізовано найбільш показові лінгвонаративні і лінгвокогнітивні механізми конструювання дзеркальної оповідної реальності, віднайдені у французькому художньому текстотворенні XVIII століття. Було з’ясовано, що лінгвокогнітивна наративна стратегія «гра» концептуалізується в художньому наративі XVIII століття інваріантними засобами граматичного та лексичного рівнів, які найбільш повно представляють особливості творення дзеркальної оповідної реальності, що ґрунтується на грі письменника із часовими і просторовими координатами персонажів, а також наявністю таких семантичних опозицій, як своє / чуже, внутрішнє / зовнішнє, істинне / уявне. Серед найбільш визначальних варіантних засобів концептуалізації наративної стратегії «гра» у творенні дзеркальної оповідної реальності ми виділили метонімію, що в межах зіставлення предметів або явищ на основі їхньої суміжності звужує простір персонажного буття, акцентує увагу лише на окремих елементах або деталях, які, зважаючи на техніку частини замість цілого, форматують своєрідну просторову сітку художнього наративу (категорія просторовості).