МІСЦЕ ФЕНОМЕНА ІРОНІЇ В ЛІНГВІСТИЦІ: ОСНОВНІ ПІДХОДИ ТА РІВНІ АНАЛІЗУ

Анотація

Наукову розвідку присвячено дослідженню лінгвістичної специфіки та статусу іронії, виявленню її онтологічних ознак, особливостей породження та інтерпретації іронічного смислу з точки зору риторико-стилістичного, структурно-семантичного, прагматичного й когнітивного підходів. Структурно-семантичний напрям розглядає іронію в межах значення окремої лексичної одиниці чи в межах структури окремого речення з опорою на об’єктивні словникові дефініції чи асоціативний комплекс, який структурується стереотипним знанням. Прагматична теорія, незважаючи на концептуально новий рівень інтерпретації іронії, є спадкоємницею теорії структурно-семантичної. Іронія з прагматичної точки зору розглядається на рівні висловлення у безпосередній співвіднесеності із ситуацією спілкування. В межах когнітивної парадигми іронія розглядається як елемент концептуальної системи людини. Когнітивний погляд на іронію дає можливість розв’язати питання, які залишалися поза увагою попередніми лінгвістичними теоріями, розглянути глибинні механізми розуміння іронії на рівні дискурсу у сукупності всіх прагматичних, соціокультурних та психологічних характеристик. Доведено, що, незважаючи на фундаментальні відмінності, які лежать в основі риторико-стилістичного, структурно-семантичного, прагматичного і когнітивного підходів, їх не можна вважати концептуальними антиподами. Кожний з цих напрямів, використовуючи свій науковий інструментарій і комплекс методів, відкриває певну грань іронії, залишаючи поза увагою інші її аспекти. При цьому наголошено, що вся різноманітність розглянутих теорій під належним кутом може сформувати всеосяжну та ефективну модель розуміння іронії. Зіставлення та критичний аналіз риторико-стилістичного, структурно-семантичного, прагматичного та когнітивного підходів дозволив виявити те спільне, що всіх їх об’єднує, а саме трактування іронії як єдиного феномену з двома формами прояву: ідеальною (елемент світосприйняття) та матеріальною (елемент мови). Спільним є розуміння основної ознаки іронії – наявності вираженого та прихованого смислів, пов’язаних відношеннями протилежності чи заперечення та у виокремленні її базової функції – вираження суб’єктивного емоційно забарвленого відношення до дійсності.