ПОНЯТТЯ САТИРИЧНОГО ПИСЬМА: ІСТОРИКО-ГЕНЕАЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Анотація

У статті розглянуто тлумачення сатири у діахронічному вимірі розвитку художньої літератури. Вибір об’єкта дослідження зумовлений інтересом передусім зарубіжних і вітчизняних дослідників до механізму реалізації сатири у тексті, а також актуальної дискусії щодо розуміння функціонування сатиричного як манери письма. Методологічною основою дослідження стали праці Юрґена Бруммака («Про поняття та теорію сатири»), («Жанрова теорія. Інформація та синтез»), Клауса В. Гемпфера і Йорґа Шенерта («Теорія “літературної” сатири»), в яких пропонується описова модель для аналізу сатиричного, а також три рівні організації сатиричного письма у літературних текстах. Відзначено, що важливість формування моделі сатиричного письма зумовлена різножанровим проявом сатири у текстах різних епох, тлумаченням цього явища теоретиками літератури в межах конкретних жанрів (вірш, роман, драма тощо), а також інтермедіальними можливостями вираження сатири в образотворчих формах мистецтва. Засвідчено, що сатира має тісний зв’язок із комічним, оскільки естетичність, дотепність вираження і її соціальний складник творять константи, без яких неможлива її реалізація. В результаті історичного огляду встановлено, що сатиричне у тексті має певну градацію свого вираження – від комічного до в’їдливого й образливого. Задля реалізації певного градаційного рівня автор оперує техніками мовної редукції. Здійснений у статті огляд трансформацій поняття сатири засвідчує різноманітні підходи до дефініції сатири у конкретних літературних епохах з урахуванням культурних процесів. Покликаючись на дослідження Клауса Церера, розглянуто диференціацію інтенції сатиричного письма, в якій більшою або меншою мірою переважає моральний (вічний ідеал як у Ф. Шиллера) або індивідуальний компонент (критика цензури і боротьба за свободу висловлення власної думки, як у Г. Гайне). На основі цих даних виокремлено і проаналізовано три позачасові ознаки сатиричного: естетичний, індивідуальний та нормативний аспекти. Для кожної із зазначених ознак сатиричної манери письма наведено історичні приклади реалізації. Сатирична манера письма являє собою модель, у якій завдяки систематизації та врахуванню інваріантних особливостей не створюється перезавантаження поняття у разі аналізу сатиричного твору у контексті певного літературного періоду.