ДИСКУРСИВНІ ПАРАМЕТРИ ПИСЬМЕННИЦЬКИХ ЩОДЕННИКІВ

Анотація

У статті докладно проаналізовано тексти щоденників українських письменників у вимірі дискурсивних особливостей. Пропонована наукова праця є спробою конкретизувати та узагальнити ті прагмарелевантні параметри, що якісно вирізняють діаріуші майстрів слова з-поміж інших мемуарно-художніх творів. З’ясовано, що всі дискурсивні риси письменницьких щоденників прямо чи опосередковано підпорядковані антропоцентричній специфіці жанру, оскільки стрижнем і своєрідним фільтром процесу нарації завжди є особа автора. Сфокусовано увагу на докладній характеристиці комунікативної ситуації в щоденниковому дискурсі українських письменників, яка найчастіше набуває репрезентації у форматі «Я – Я», рідше – «Я – ВІН». Під час такої автокомунікації чітко вияскравлюється оцінний компонент досліджуваного дискурсу, який доволі чітко виструнчується в комплекс аксіологічних кіл, спроєктованих на «Я-образ» автора діаріуша («Я митець», «Я громадянин», «Я особистість», «Я з поміж людей», «Я довкілля»). Простежено закономірності репрезентації в щоденникових записах темпоральних образів минулого, теперішнього й мабутнього, що безпосередньо детермінують інтра- та екстралінгвальну площини дискурсу письменницького діаріуша. До того ж найбільшої рефлексії з них зазнає образ теперішнього, адже автор майже завжди перебуває всередині описуваних подій. Окрему увагу звернено на з’ясування місця щоденників майстрів слова в класифікаційній парадигмі дискурсів. Спираючись на соціолінгвістичну типологію, яка передбачає поділ дискурсів на персональні та інституційні, діаріуші зараховуємо до першої групи, оскільки саме в них оповідач постає як унікальна особистість зі строкатим внутрішнім світом. Письменницькі щоденники набувають обрисів обох типів буттєвого різновиду персонального дискурсу: прямого, який поділяється на змістовий прорив та змістовий перехід, та опосередкованого. Наголошено на тому, що жоден діарійний дискурс не є репрезентацією якогось конкретного класифікаційного різновиду в чистому вигляді, зазвичай він є компіляцією кількох, один з яких має явні домінувальні ознаки.