ТЕКСТО-ДИСКУРСИВНИЙ ПРОСТІР АНГЛОМОВНОГО ДЕРЖАВНОГО ГІМНУ У ФУНКЦІЙНО-ПРАГМАТИЧНОМУ ОБРАМЛЕННІ

Анотація

Статтю присвячено вивченню когнітивно-комунікативних параметрів англомовних текстів дискурсивного жанру «гімн». Англомовний державний гімн постає в уявленні сучасників як урочиста пісня про батьківщину, її героїчне минуле, щасливе сучасне та світле майбутнє. Будучи віршованим літературно-художнім текстом, він призначений для хорового виконання під час різних офіційних заходів і сприймається цільовою аудиторією не лише як один із символів держави, але й як невід’ємний складник її суспільно-політичного життя. Лінгвістичний аналіз зазначених гімнів у пропонованій праці базується на поаспектному розгляді їхніх основних характеристик у функційно-прагматичний вимірах, із центром уваги на суперкатегорії предикативності та на теорії мовленнєвих актів. Тексти англомовних державних гімнів аналізуються з погляду на їхній інтенційний зміст, а також на шляхи та способи сугестивного впливу агентів дискурсу на його клієнтів. Предикативна мережа текстів англомовних державних гімнів визначається взаємодією трьох комунікативно значущих субкатегорій – темпоральності, персональності, модальності комунікації. Доведено, що темпоральний візерунок текстів англомовних державних гімнів визначається переважним використанням лише двох часових форм (Present Simple і Future Simple) зі значною перевагою першої. Інші часові форми або відсутні, або не є статистично релевантними. Персональність цих текстів реалізується за посередництвом діалогу та монологу за абсолютного переважання першої, а рух мовленнєвих сигналів відбувається лише в одному напрямку – від агента дискурсу до клієнта, без респонсивних реплік останнього. Вибірково поводить себе й категорія модальності, яка віддає абсолютну перевагу засобам своєї внутрішньої реалізації (індикатив, імператив), а серед своїх зовнішніх засобів скупо використовує лише два модальні дієслова – “may” і “shall”. З’ясовано, що прагмасемантична організація текстів англомовних державних гімнів окреслюється різноспрямованими іллокутивними векторами. Найпоширенішим способом утілення прагматичних настанов клієнтів дискурсу тут стає констатувальна нарація. Водночас не директиви і не промісиви з їхньою нав’язливою прямотою, а саме констативи з їхнім ненав’язливим інтенційним форматом виявляються здатними чітко та ясно донести до клієнтів дискурсу провідну національну ідею, здатну згуртувати націю в деяку міцну та неподільну сутність, у якій пануватимуть непохитні моральні цінності.