НАРАТИВНА СЕМІОТИЗАЦІЯ ЯК ФОРМА ВИЯВУ ІНТЕРМЕДІАЛЬНОСТІ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ (НА МАТЕРІАЛІ ФРАНЦУЗЬКОГО РОМАНУ Е.-Е. ШМІТТА «LA PART DE L′AUTRE»)

Анотація

Статтю присвячено аналізу феномену наративної семіотизації як форми вияву інтермедіальності художнього тексту на матеріалі французького роману Е.-Е. Шмітта «La Part de l’Autre». Дослідження зосереджено на механізмах формування інтермедіального простору, у якому художній наратив функціонує як семіотична система, що інтегрує вербальні, візуальні та ідеологічні коди. Проаналізовано, що наративна семіотизація постає як процес кодування та декодування знакових систем різних мистецтв у межах тексту, що забезпечує формування багатошарового семіотичного простору та поліфонічної організації оповіді. Мета статті полягає у з’ясуванні способів естетичного кодування та декодування дійсності, через які відбувається моделювання багатошарового художнього світу. Об’єктом дослідження виступає інтермедіальність художнього тексту, предметом – механізми наративної семіотизації у прозі Е.-Е. Шмітта. Теоретико-методологічну основу становлять праці з галузей семіотики, інтермедіальних студій та наратології (Ю. Крістевої, В. Вольф, І. Раєвські, М. Маклюена, Ю. Мюллер). У романі Шмітта художній текст розглядається як інтермедіальна модель реальності, у якій образотворче мистецтво набуває функції семіотичного медіатора. В альтернативній сюжетній лінії, де Гітлер постає як художник, реалізується естетична семіотизація ‒ спроба осмислити буття через гармонію знаків та образів. У «реальній» лінії, навпаки, мистецтво зазнає процесу декодування: воно втрачає естетичну функцію і перетворюється на знак ідеології. Такий інтермедіальний контраст виявляє напруження між естетичним та ідеологічним кодами, між мистецтвом як засобом пізнання і мистецтвом як інструментом влади. Доведено, що наративна семіотизація у романі «La Part de l’Autre» постає як динамічний процес перетворення знакових систем, який забезпечує поліфонічність художнього світу. Вона об’єднує словесне, візуальне та філософське начала, створюючи інтермедіальний простір діалогу між мистецтвами. Таким чином, інтермедіальність виступає не лише формою репрезентації мистецтва у тексті, а й способом моделювання художньої реальності, де кожен знак виконує роль носія міжмистецького змісту.