НОМІНАТИВНА ОРГАНІЗАЦІЯ СКЛАДНОСУРЯДНОГО РЕЧЕННЯ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ (НА МАТЕРІАЛІ ПУБЛІЦИСТИЧНОГО ДИСКУРСУ)

Анотація

У статті досліджено номінативну організацію складносурядного речення сучасної німецької мови на матеріалі публіцистичного дискурсу, розглянуто важливі поняття синтаксису: «складне речення», «головне речення», «клауза», «конектор» тощо. Складносурядне речення є різновидом складного речення, що складається з мінімум двох головних клауз, сполучених координативно. Таке реченнєве утворення може мати мінімальну структуру (біном) або бути побудованим трьома і більше головними клаузами (поліном). Складносурядне речення являє собою комплексну структуру, що формується шляхом сполучення елементів одного рівня. Такі блоки утворюються переважно сполучниково із залученням пунктуаційного знаку (коми, тире, двокрапки, крапки – останнє у разі парцеляції речення). Уживання конектора призводить до чіткого встановлення семантико-синтаксичних відношень між клаузами. Безсполучниковий спосіб поєднання клауз є також дуже поширеним, для цього залучаються кома, крапка з комою, двокрапка та тире. Базовий біном складносурядного речення часто підлягає змінам: ускладненню чи спрощенню. Найчастіше вживаний спосіб ускладнення бінома є додавання інших головних клауз (розгортання), також використовують інфінітивні чи партиципні звороти, вставні конструкції тощо. У разі додавання підрядного речення складносурядне речення перетворюється на сурядно-підрядний поліном. Структура складносурядного речення може спрощуватися. При цьому часто скороченню підлягає сполучник (асиндезація), також може вилучатися окремий член речення (еліпсація) чи відокремлюватися частина речення в окремий парцелят (парцеляція). Часто процеси ускладнення та спрощення відбуваються паралельно. Серед поширених комбінацій синтаксичних процесів у публіцистичному дискурсі виділяються розгорнення та парцеляція чи асиндезація. У семантико-синтаксичному аспекті складносурядне речення являє собою макроситуацію, що утворюється мінімум двома мікроситуаціями, котрі поєднуються предикатом-конектором, установлюючи семантико-синтаксичні відношення між ними: адитивні, адвезативні, імплікативні, диз’юнктивні.