«МОРБАККА» С. ЛАҐЕРЛЬОФ: СПЕЦИФІКА ЖАНРУ ТА АВТОБІОГРАФІЧНОГО «Я»

Анотація

Стаття присвячена висвітленню питання про жанрову специфіку та особливості художньої репрезентації автобіографічного «Я» у творі відомої шведської письменниці Сельми Лаґерльоф «Морбакка».У дослідженні зазначається, що у цьому тексті представлений внутрішньородовий жанровий синтез. Вказується, що «Морбакка» не є типовою автобіографічною повістю чи мемуарами: твір побудовано як низку окремих історій, кожна з яких має свою жанрову природу. Перша частина твору («Поїздка в Стрьомстад») має ознаки автобіографії та «подорожі»; друга частина («Історії старої економки») – це сімейні легенди з рисами хорору, казки, билички, романтичної новели; третя частина («Старі будівлі й старі люди») – побутові реалістичні нариси; четверта («Нова Морбакка») та п’ята («Будні і свята») частини містять чимало комічних історій, схожих на гуморески; шоста частина («Сімнадцяте серпня») є типовою ідилією. Жанрове розмаїття доповнюється та багато в чому і зумовлюється також наративною поліфонією. У зв’язку із чим на особливу увагу заслуговує питання про специфіку автобіографічного «Я» «Морбакки». «Реальне» або «історичне Я» «Морбакки» – відома шведська письменниця Сельма Лаґерльоф. «Я, яке розповідає» є складним та багатоголосним. По-перше, наратор розповідає про маленьку Сельму в третій особі, навмисне акцентуючи відстороненість, хоча і забарвлює оповідь власними емоціями (іронією, сумом тощо). По-друге, коли йдеться про внутрішній світ Сельми, наратор говорить не голосом дорослої жінки, а голосом дитини, достовірно передаючи дитячі думки та почуття. По-третє, голос наратора змінюється також тоді, коли йому випадає переповідати історії, почуті від інших («наївний» голос старої економки, веселий голос пана Лаґерльофа). По-четверте, в останній частині твору, післямові, наратор дозволяє собі оповідь від першої особи: відбувається повернення у світ сучасності, до себе – дорослої жінки. «Я, про яке розповідається» у цьому творі – це щаслива дитина в основній частині твору та охоплена спогадами й тихим сумом жінка, «вигнанниця з раю» в післямові. «Ідеологічне Я» може бути охарактеризоване як «дівчинка з казки».