ФРАНЦУЗЬКІ ВЛАСНІ НАЗВИ-АНТРОПОНІМИ З ПОЗИЦІЇ ЗМІСТУ, ФОРМИ ТА ФУНКЦІЇ
Анотація
У статті здійснено ґрунтовний аналіз мовознавчих праць, присвячених французьким власним назвам-антропонімам, визначено функціональну спрямованість власних назв та їх морфологічну характеристику. Акцентовано на вагомому внеску науковців в означену проблему, змальовано перспективу подальших наукових розвідок. Інтерес до вивчення французьких назв-антропонімів зумовлений багатьма факторами, в першу чергу протиставленням власних назв загальним, з яким пов’язують їх семантичні та морфологічні особливості. Наголошено на тому, що основоположною є характеристика всіх власних назв – бути індивідуальним найменуванням, що безпосередньо відбивається на природі його лексичного змісту. Визначальним фактором для встановлення значення власної назви вчені пропонують вважати контекст, оскільки власна назва володіє як мовним, так і мовленнєвим значенням. Визначення функціональної спрямованості власної назви пов’язують перш за все з тим, що вона називає одиничні об’єкти та утворюється в результаті мовної операції, яка полягає в тому, що в якійсь ситуації відбувається виділення певного об’єкта з метою його називання. Виокремлено кілька поглядів, що стосується природи лексичного змісту власної назви: власна назва – як семантично порожній знак, відсутність лексичного значення, і, навпаки, власна назва володіє як мовним, так і мовленнєвим значенням. Описуючи категорію числа, для прізвищ часто застосовується флексія -s, зокрема для прізвищ знатних родин, в іншому випадку для підкреслення унікальності – флексія відсутня. Наголошено на тому, що категорія детермінації іменників визнається не всіма вченими, проте всі дослідники впевнені в тому, що власні імена-антропоніми не потребують детермінації, оскільки вже в мові детерміновані та визначені. Відсутність чітко визначеного синтаксичного статусу опозиції назва загальна/власна дає змогу багатьом дослідникам говорити про перехід власних назв у розряд загальних.
Посилання
2. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка : учеб. для вузов. Москва : Добросвет, 2000. 832 с.
3. Скрелина Л.М. Лекции по теоретической грамматике французского языка : учеб. пособие. В 2 ч. Ч. I. Санкт-Петербург : Златоуст, 1997. 95 с.
4. Wagner R.L., Pinchon J. Grammaire du francais classique et moderne. Paris : Librairie Hachette, 1974. 648 p.
5. Gary-Prieur M-N. Le nom propre constitue-t-il une categorie linguistique? Langue française. 1991. № 92. P. 4–25.
6. Flaux N. L’antonomase du nom propre ou la memoire du referent. Langue francaise. 1991. № 92. P. 26–45.
7. Jonasson К. Les noms propres metaphoriques : construction et interpretation. Langue française. 1991. № 92. P. 64–80.
8. Kleiber G. Du nom propre non modifie au nom propre modifie : le cas de la determination des noms propres par I’adjectif demonstratif. Langue francaise. 1991. № 92. P. 82–103.
9. Суперанская А.В. Общая теория имени собственного. Москва : Наука, 1973. 366 с.
10. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. 2-е изд., испр. Москва : Языки русской культуры, 1999. 895 с.
11. Molino J. Le nom propre dans la langue. Langages. 1982. № 66. P. 5–21.
12. Togeby К. Structure immanente de la langue francaise. Copenhague : Nordisk Sprog-og Kulturforlag, 1951. 282 p.
13. Brondal V. Les parties du discours : partes orationis : etudes sur les categiries linguistiques. Copenhagen: Munks-gaard, 1948. 203 p.
14. Реформатский А.А. Введение в языковедение : учебник для студентов филол. педагог. учеб. заведений. 5-е изд., уточнен. Москва : Аспект Пресс, 2003. 536 с.
15. Вандриес Ж. Язык. Лингвистическое введение в историю / пер. с фр. под ред. и с предисл. Р.О. Шор; примеч. П.С. Кузнецова. Москва : Соцэкгиз, 1937. 410 с.
16. Уфимцева А.А. Типы словесных знаков. Москва : Наука, 1974. 156 с.
17. Степанов Ю.С. Основы общего языкознания : учеб. пособие. Изд. 2-е, перераб. Москва : Просвещение, 1975. 271 с.
18. Breal M. Essai de semantique : science des significations. Paris : Larousse, 1924. 235 p.
19. Есперсен О. Философия грамматики / пер. с англ. В.В. Пассека и С.П. Сафроновой ; под ред. и с пре-дисл. Б.А. Ильиша. 2-е изд., стер. Москва : Едиториал УРСС, 2002. 408 с. (Лингвистическое наследие XX века).
20. Кацнельсон С.Д. Содержание слова, значение и обозначение. Ленинград : Наука, Ленингр. отд-ние, 1965.109 с.
21. Никонов В.А. Имя и общество. Москва : Наука, 1974. 278 с.
22. Grevisse M. Le bon usage. 13 ed. Paris : Duculot, 1994. 1762 p.
23. Lafont R. Genre et nombre en indo-europeen : essai d’explication unitaire des pertinences du nominal. Revue des Langues romanes. 1970. T. 79, № 1. P. 89–148.
24. Dubois J. Grammaire structural du francais : nom et pronom. Paris : Librairie Larousse, 1965. 192 p.
25. Басманова А.Г. Именные грамматические категории в современном французском языке : учеб. пособие. Москва : Высш. шк., 1977. 198 с.
26. Guillaume G. Lecons de linguistique de Gustave Guillaume (1944–1945) Publiées sous la dir. de R. Valin, W. Hirtle et A. Joly. Quebec : Les Presses de l’Université Laval; Lille : Presses universitaires de Lille, 1991. Vol. 11. 297 p.
27. Виноградов В. В. Стилистика : теория поэтической речи. Москва : Поэтика, 1963. 255 с.
28. Скрелина Л.М. Лингвистика XX века : школа Гийома (психосистематика) : учеб. пособие к курсу «История лингвистических учений и методов анализа» [Рукопись]. Санкт-Петербург : 2002. 425 с.
29. Bussiere Ch., Roy R.-Cl. La regie d’accord en nombre des noms propres. Les actes du Colloque sur la problematique de 1’amenagement linguistique enjeux et pratiques (5–7 mai 1993, l’Universite du Quebec à Chicoutimi). Montreal; Chicoutimi : Office de la langue francaise, 1994. P. 3–13.
30. Leroux G. Le parfum de la dame en noir. Paris : Le livre de poche, 1960. 448 p.
31. Николаев Н.П. Прагматическая значимость имени собственного лица с детерминативом в современном французском языке : автореф. дис. … канд. филол. наук : 10.02.05. Минск, гос. пед. ин-т иностр. яз. Минск, 1996. 17 с.