ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ, ІНТЕРДИСКУРСИВНІСТЬ ТА ГІБРИДНІ ЖАНРИ

Анотація

У статті в рамках когнітивно-дискурсивної парадигми робиться спроба визначити категорії інтертекстуальності й інтердискурсивності й дослідити їх зв’язок із феноменом жанрової гібридизації. Обидві категорії беруть початок від ідей М. Бахтіна про діалогічність текстів і гетероглосію. Однак, як показав аналіз літератури, поняття «діалогічність», «інтертекстуальність» і «інтердискурсивність» істотно розрізняються. З одного боку, діалогічність розглядається як загальний принцип використання мови, дискурсу й пізнання, як вроджена здатність брати участь в діалозі. З іншого боку, інтердискурсивність у найзагальніших рисах розуміється як соціально значуще мовне явище, що фокусується на діалогічних відносинах між різними лінгвістичними нормами, які пов’язані з певними соціальними тенденціями або ідеологією, відбиваються в елементах жанрів, дискурсів і стилів і виражаються зо допомогою певних мовних форм, включаючи лексичні одиниці, синтаксичну структуру речень і просодію. А інтертекстуальність – це поняття, яке означає загальну властивість текстів, що знаходить своє вираження в наявності між ними певних зв’язків, за допомогою яких тексти можуть імпліцитно або експліцитно посилатися один на одного. Таким чином, як видно з наведених визначень, ці категорії хоча й близькі в концептуальному плані, розрізняються насамперед на рівні абстракції. Також примітно, що через зростаючу роль інформаційних технологій і мультимедіа в усіх сферах сучасного людського життя інтердискурсивність і реконтекстуалізація певних соціальних практик у нових соціальних і культурних контекстах часто приводить до виникнення гібридних жанрів не тільки в писемному мовленні, а й у живому спілкуванні. Мало того, жанрова гібридизація часто простежується також у мистецтві, рекламі й кінематографі, що дозволяє аналітикам проводити мультимодальний аналіз дискурсу.