СТРАТЕГІЯ НОВОЇ ДРАМИ В ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНИХ СТАТТЯХ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Анотація

У статті досліджуються ознаки нової драми, яку пропагує Леся Українка у своїх науково-теоретичних статтях, а надалі й у художній творчості. У новій драмі Леся Українка зосереджує увагу на характері драматичного твору, тобто тексті як ланці, що пов’язує адресата та адресанта. Зразком такого текстотворення для авторки є драматургія Г. Гауптмана, мотиви та типи героїв у його п’єсах. Основний характер у таких текстах надається слову, яке стає комунікативною стратегією. Слово стає структурно й образотворчо дієвим засобом розвитку сюжету та композиції п’єси. Мета нової драми пов’язується Лесею Українкою не з модернізмом, не з програмою «льартпурльартизму», естетизму, а з розвитком соціальної драми. Концепт нової драми визначає, на думку авторки, характер структурно-композиційних трансформацій, образну своєрідність драматургії. Зразком нової драми Леся Українка вважає драматургію Г. Ібсена, Г. Гауптмана, С. Пшибишевського, чиї твори вона й аналізує у своїх літературно-критичних статтях. Серед чинників, що сприяють появі нової драми в українській літературі, виділяємо ліризацію драми як комунікативну стратегію, яка є проявом «олітературнення» п’єси. Ліризація як ознака драматичного тексту сприяє суб’єктивізації дії, призводить до зміщення хронотопу, уможливлює поєднання різночасових подій у межах одного драматичного тексту, полісемічність висловлювання через метафору чи символ. Філософія авторської стратегії перетворення словесного суб’єкта поетичного буття корелює зі здатністю висловлювання до творення нових множинних смислів та інтерпретацій тексту, які передають емоційність авторського слова. Ліризація драми сприяє створенню умовних образів, при цьому персонаж виступає в тексті не в одній іпостасі, а в декількох. Автор відсторонюється від персонажа, що уможливлює невизначеність та ймовірну множинність суб’єкта. Ліризація драматичного тексту стає поштовхом до родо-видових і жанрових трансформацій тексту, сприяє створенню умовних образів, які уможливлюють експліцитну комунікацію адресата та адресанта. Автор як адресант тексту представлений у висловлюваннях персонажів, що забезпечує множинність інтерпретацій і смислів драматичного тексту, гру зі словом, що є проявом «олітературнення». «Олітературнення» як комунікативна стратегія вводить тексти українських драматургів у контекст світової літературно-театральної традиції, розширює їх тематику, жанрове різноманіття, образну систему.