ОСОБЛИВОСТІ ВИРАЖЕННЯ ОСНОВНОЇ ФОРМИ (ПОЗИТИВНА ФОРМА), ЩО ВИСТУПАЄ ЯК БАЗОВИЙ КОМПОНЕНТ ПОЛЯ ПОРІВНЯЛЬНИХ ПРИКМЕТНИКІВ У НІМЕЦЬКІЙ ТА АЗЕРБАЙДЖАНСЬКІЙ МОВАХ
Анотація
У статті розглядаються особливості вираження основної форми (позитивна форма), яка виступає базовим компонентом поля порівняльних прикметників у німецькій та азербайджанській мовах. Аналізуються характеристики ступеня прикметників у двох різносистемних мовах. Наочно наведено приклади з матеріалів азербайджанської та німецької мов. Зміна прикметників за ступенями – це явище, пов’язане з тим, до якої групи семантичних ознак вони відносяться (якісні, відносні, присвійні). Ця властивість в основному відноситься до прикметників, що позначають якість. Прикметники звичайного ступеня не виражають відношення предмета до інших предметів, але відіграють вирішальну роль у визначенні інших ступенів як основного компонента області компаративізму. Саме на основі цієї основної форми прикметника, прийнятої як норма, пояснюються інші особливості ознаки та якості, що виражається прикметником. Таким чином, як у німецькій, так і в азербайджанській мовах ця форма прикметника виступає як основна конститутивна в області компаративізму. Наявність цієї форми забезпечує існування інших форм ступеня. В азербайджанській та німецькій мовах ступені порівняння прикметників створюються синтетичними та аналітичними методами, але вони не використовуються у вираженні звичайної форми. У даному випадку ознака і якість виражаються через саме прикметник. Точніше, атрибут і якість, властиві предмету та явищу, абстрактно виражаються в значенні прикметника. Якщо область порівнянності прикметників є макрополем в цілому, то саме це поле відображає синтез двох мікрополів. Якщо перше з них – мікрополе, що позначає рівність, то друге – поле, пов’язане з нерівністю. Позитивний ступінь, прийнятий як початковий ступінь прикметника, є виразом першого мікрополя – поля рівності.
Посилання
2. Kazımov Q.Ş. (2010) Müasir Azərbaycan dili. Morfologiya. Bakı, Elm və Təhsil, 399 s.
3. Mirzəzadə H. (1962) Azərbaycan dilinin tarixi morfologiyası. Bakı, Azərtədrisnəşr.
4. Müasir Azərbaycan dilinin morfologiası, APUnun nəşriyyatı Bakı, 1961, 190 s.
5. Helbig/Buscha Deutsche Grammatik. Berlin, Langenscheidt, 731 s.
6. Jung W. (1973) Grammatik der deutschen Sprache. VEB Bibliographisches Institut, Leipzig, 518 s.
7. Hofgmann L. (2021) Deutsche Grammatik. Grundlagen für Lehrerausbildung, Schule, Deutsch als Zweitsprache und Deutsch als Fremdsprache Berlın, 722 s.
8. Səfiyev R. (2018) Alman dilinin qrammatikası. Bakı.