ПУБЛІКАЦІЯ «ПРО ІСТОРИЧНУ ЄДНІСТЬ РОСІЯН ТА УКРАЇНЦІВ» У ЛІНГВОРИТОРИЧНОМУ РАКУРСІ

Ключові слова: риторичні канони, історизм, власна назва, апелятив, єдиний народ, народи-брати

Анотація

Пропонована стаття розглядає російський варіант Інтернет-публікації В. Путіна «Про історичну єдність росіян та українців», спираючись на риторичні канони, які включають інвенцію (вибір теми й аргументів), диспозицію (лінеаризація відібраного змісту), елокуцію (словесна орнаментація змісту), перформацію (умови комунікації). На етапі інвенції встановлено, що ідея єдиного народу прийшла на зміну радянському штампу народи-брати, адже автор публікації має претензії до більшовиків, стверджуючи, що сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи. Водночас відсутність у назві Інтернет-публікації референції до білорусів, попри їх неодноразову згадку в тексті, знижує статус цієї слов’янської нації. Виявлено, що в аспекті диспозиції аналізована публікація спирається на двокомпонентну модель, яка, крім вступу і висновків, включає секції нарації й спростування, що різняться задіяними мовними засобами. У перспективі елокуції пояснено, що імперське розуміння єдності відображено терміном «велика російська нація», а пострадянське – словосполученням «триєдиний народ», що у свідомості автора позначає осколок, який він хоче зберегти після розпаду колишньої імперії. Наративна секція Інтернет-публікації заповнена датами, цифрами і власними іменами, покликаними створити ефекти обізнаності й правдивості. У секції спростування переважають апелятиви у множині задля формування ефекту масовості подій, що використовуються задля аргументації, і безсуб’єктні висловлення, які можуть характеризувати кого завгодно і де завгодно. Доведена розпливчатість значення російських прикметників-характеризаторів «духовный», «грубый», «исторический», займенників «другие», «наш», «некоторые», конструкцій нечіткої семантики «раз за разом», «судя по всему». Показана контрпродуктивність вживання в сучасному контексті історизму «малоросcы» і неологізму «анти-Россия», адже останній суперечить заявленій на початку Інтернет- публікації ідеї єдності. У ракурсі перформації розкрито невідповідність деяких тверджень проаналізованої публікації ідеям соціолінгвістики про становлення національних мов.

Посилання

1. Путин В.В. Об историческом единстве русских и украинцев URL: http://www.kremlin.ru/events/president/news/66181 (дата обращения: 07.08.2021)
2. Getty J.A. Elements of Rhetoric: Exhibiting a Methodical Arrangement of All the Important Ideas of the Ancient and Modern Rhetorical Writers. Philadelphia : Nabu Press, 2010. 140 p.
3. Burke M. Rhetoric and Persuasion. The Cambridge Encyclopedia of the Language Sciences. Cambridge : Cambridge University Press, 2007, pp. 43–45.
4. Leith S. You Talkin’ to me? London: Profiles Books, 2012. 296 p.
5. Tabakowska E. Rhetoric: “the most valuable gift of gods” or “the art of deception”? Texts and Minds. Papers in Cognitive Poetics and Rhetoric. Frankfurt am Main : Peter Lang, 2012, pp. 273–286.
6. Aristotle. The Art of Rhetoric. London : Penguin Classic, 1991. 304 p.
7. Безменова Н.А. Очерки по теории и истории риторики. Москва : Наука, 1991. 215 c.
8. Бондалетов В.Б. Социальная лингвистика. Москва : Просвещение, 1987. 160 c.
9. Белодед И.К. Развитие языков социалистических наций СССР. История советского языкознания. Некоторые аспекты общей теории языка. Хрестоматия. Москва : Высшая школа, 1988. С. 152–155.
10. Владимир Святославович. URL: https:/ru.wikipedia.org/wiki/Владимир_Святославич (дата обращения: 07.08.2021)
11. Шанский Н.М., Иванов В.В., Шанская Т.В. Краткий этимологический словарь русского языка. Москва : Просвещение, 1971.
Опубліковано
2021-11-10
Як цитувати
Потапенко, С. І. (2021). ПУБЛІКАЦІЯ «ПРО ІСТОРИЧНУ ЄДНІСТЬ РОСІЯН ТА УКРАЇНЦІВ» У ЛІНГВОРИТОРИЧНОМУ РАКУРСІ. Нова філологія, (83), 213-221. https://doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-31
Розділ
Статті