КОНЦЕПТ ЖІНКА У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТІВ КІНЦЯ XX – ПОЧАТКУ XXІ СТОЛІТЬ

Анотація

Сучасна українська поезія претендує на роль вербалізатора й репрезентанта сприйняття світу носієм мови. Концепт ЖІНКА називають універсальним надкультурним концептом, який водночас вбирає в себе національну специфіку (у розмовному мовленні) та індивідуальне авторське бачення (у художніх текстах). Система лексем та лексемосполучень на позначення жінки, зафіксованих у поетичних творах, є одним із засобів вербальної репрезентації концепту ЖІНКА в українській мовній картині світу. Виокремлення й аналіз номінативів на позначення жінки дають можливість з’ясувати набір мовних засобів, які концептуалізують жінку в українському мовному просторі. Отже, нашу статтю присвячено аналізу лексичних одиниць на позначення концепту ЖІНКА у творах українських поетів кінця XX – початку XXI століть. Простежено тлумачення слова «жінка» у словниках. Виокремлено омовлені засоби репрезентації концепту ЖІНКА в українській постмодерній поезії та структуровано цей концепт з позначенням ядерної зони, напівпериферії та периферії. Ядерну зону концепту ЖІНКА формують номінатеми: жінка, панночка, маленька, ти, вона, рідна, кохана, жінка прекрасна, хороша моя. У приядерній зоні фіксуємо лексеми та лексемосполучення: очі, сині очі, сльози, блакитні очі, погляд, лукавий погляд; губи, ядучі губи, жагучі губи, націловані губи, пружні губи, вологі губи, кохані уста, руки, усміх, сміх. До напівпериферії відносимо: любаска, блудниця, блядь, шльондра, паршива сучка, сука, жінка за двісті гривень. Периферійна зона представлена такими поняттями: панчохи, ноги, Єва, слонова кість, роса медова, розкішна земля, колиска, труна, віра, вірус, ладан, хліб насущний. Концепт ЖІНКА відносимо до антропоморфного класу концептів, структурованого гендерним і біосоціальним підкласами. Особливістю вербалізації цього концепту в українській поезії досліджуваного періоду є поєднання протилежних уявлень про жінку: жінка вродлива, прекрасна, ніжна і жінка-шльондра, жінка легкої поведінки (причому друге уявлення подається без буд-якого засудження, швидше просто констатація факту або навіть певне азартне ставлення). Отже, у поетичних творах останніх десятиліть простежується огрублення, депоетизація жінки, часто ставлення до неї як до об’єкту естетичної насолоди та сексуального задоволення, що свідчить про зниження високого призначення художньопоетичних творів.