СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НЕПРЯМОЇ МОВИ В РОМАНІ РОБЕРТА ВАЛЬЗЕРА «ПОМІЧНИК»

Анотація

У статті на основі комплексного філологічного аналізу роману Р. Валь- зера «Помічник» досліджено функціонування непрямої мови у німець- комовному художньому тексті та розглянуто специфіку лексичних, синтаксичних і стилістичних засобів її реалізації з огляду на індивіду- ально-творчу манеру автора. З метою визначення способів передачі чужого мовлення проаналізовано наративну та персонажну мовленнєві мікроструктури роману. Зʼясо- вано, що наративний план тексту твориться поєднанням аукторіальної та персональної розповідних ситуацій, які надають художньому мов- ленню роману смислової багатозначності та іронічного тону. Відповідно до запропонованих В. Шмідом підтипів непрямої мови вста- новлено, що у «Помічнику» застосовується «вільна непряма мова», яка відрізняється від непрямої мови порушенням граматичних і синтаксич- них норм її використання та дозволяє відтворити персонажне мовлення із збереженням його стильових ознак. Аналіз конструкцій з непрямою мовою засвідчив, що вживання встав- них слів, вигуків, розмовної і емоційно забарвленої лексики, характерних для мовлення конкретного персонажа, призводить до стилізації мовлення наратора та позначає реалізацію у романі «вільної непрямої мови». Обґрунтовано, що непрямий спосіб передачі персонажного мовлення в романі дає змогу наратору акцентувати увагу на тому, що підлягає іро- нізації, та вибірково відтворювати зміст розмови, залишаючи частину висловлювань героїв поза увагою. За допомогою «вільної непрямої мови» та цитування слів чужого мовлення наратор висловлює своє іро- нічне ставлення до інженера-винахідника Карла Тоблера, зображення поступового фінансового краху якого становить сюжетну лінію роману, а також висміює поведінку його помічника Йозефа Марті за покірність і бездумне слідування ідеям господаря. У межах персональної наративної ситуації іронічно зображується життя Тоблерів з позиції Йозефа, тоді як перспектива аукторіального розпові- дача зумовлює драматизм та іронічне розгортання сюжетно-подієвого плану роману. Результати дослідження внутрішньотекстової комунікації у романі «Помічник» підтвердили, що поєднання перспектив аукторіального і персонального розповідача, спосіб передачі персонажного мовлення у формі «вільної непрямої мови» та цитування слів чужого мовлення сприяють комунікативно-прагматичному ефекту тексту, який виникає внаслідок іронічної позиції автора щодо розгортання сюжетної лінії та характеристики персонажів.