РОЛЬ СЛОВОТВОРЧИХ ФОРМАНТІВ В ОНОМАСІЙНІЙ ПАРАДИГМІ

Ключові слова: словотворчий формант, похідна номінативна одиниця, ономасійна категорія, ономасійна структура, ономасійна база, ономасійна ознака

Анотація

У статті зроблено спробу визначити місце словотворчих формантів сучасної української літературної мови в ословленні об’єктів позамовної дійсності, з’ясувати особливості вживання словотворчих засобів залежно від номінативного наміру мовця. Описано випадки узвичаєного застосування словотворчих формантів у структурах різних ономасійних категорій – ономасійної категорії предметності, ономасійної категорії ознаковості (знаків дій і знаків-атрибутів), а також приклади оказіонального словотворення, що унаочнюють традиції вербалізації навколишнього світу в різних сферах мовлення на тлі розвитку українського суспільства. Простежено, що ословлення за участі словотворчих формантів відбувається з одночасною генералізацією відповідно до граматичних особливостей сучасної української мови. З огляду на визначену раніше в мовознавстві загальну роль словотворчого форманта в номінативному процесі – експлікації ономасійної бази чи ономасійної ознаки – схарактеризовано словотворчі засоби сучасної української мови. Підтверджено, що словотворчі іменникові, дієслівні й прикметникові суфікси слугують переважно для вираження ономасійної бази, а словотворчі префікси в ономасійній структурі експлікують здебільшого ономасійну ознаку. Установлено, що, добираючи засоби вербалізації складників категорії предметності чи категорії ознаковості (процесів, дій, ознак реалій дійсності), номінатори використовують насамперед регулярні словотворчі засоби, за якими щоразу закріплюється певна «мовна пам’ять» – своєрідна внутрішня форма. Спостерігаємо деяку прив’язаність словотворчого форманта до структури та наявних у ній елементів – інших словотворчих засобів, часто поєднаних із граматичними маркерами. Разом вони становлять зразок для створення нової номінативної одиниці. Водночас завдяки так званій внутрішній формі словотворчого засобу оказіональна деривація демонструє його певну самостійність: у деяких контекстах він може набувати здатності самостійно вербалізувати поняття. Словотворчі форманти, що, так би мовити, випадають із мовних традицій ословлення реалій навколишнього світу, додають номінативній одиниці експресії.

Посилання

1. Dokulil M. Tvoření slov v češtině, І. Teorie odvozování slov. Praha : Nakladatelství ČSAV, 1962. 264 s.
2. Языковая номинация. Общие вопросы / под ред. Б.А. Серебренникова. Москва : Наука, 1977. 359 с.
3. Никитевич В.М. Основы номинативной деривации. Минск : Вышэйшая школа, 1985. 157 с.
4. Cеливанова Е.А. Когнитивная ономасиология : монография. Киев : Изд-во украинского фитосоциологического центра, 2000. 248 с.
5. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А., Кислюк Л.П. Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі : монографія. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2008. 336 с.
6. Шахнарович А.М. Развитие грамматического компонента языковой способности (словообразование). Человеческий фактор в языке: Язык и порождение речи. Москва : Наука, 1991. С. 213–220.
7. Кубрякова Е.С. Номинативный аспект речевой деятельности. Москва : Наука, 1986. 158 с.
8. Словопедія. Словник іншомовних слів Мельничука. URL: http://slovopedia.org.ua/42/53395/279930.html.
9. Клименко Н.Ф. Формант. Українська мова : енциклопедія / редкол. : В.М. Русанівський (співголова), О.О. Тараненко (співголова), М.П. Зяблюк та ін. Київ : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М.П. Бажана, 2004. С. 769.
10. Кубрякова Е.С. Части речи в ономасиологическом освещении. Москва : Наука, 1978. 115 с.
Опубліковано
2021-11-10
Як цитувати
Куцак, Г. М. (2021). РОЛЬ СЛОВОТВОРЧИХ ФОРМАНТІВ В ОНОМАСІЙНІЙ ПАРАДИГМІ. Нова філологія, (83), 161-167. https://doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-23
Розділ
Статті