ЛІНГВОЦИД, АБО Ж ЛІНГВІСТИЧНИЙ ГЕНОЦИД, УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Анотація
Мова відіграє провідну роль в ідентичності людей, культурній автономії та навіть у їхньому добробуті та психічному здоров’ї, і її слід розглядати як певний об’єднувальний чинник у житті суспільства. Тому смерть мови – це процес, під час якого рівень лінгвістичного володіння різними мовами мовної спільноти знижується, і врешті-решт не залишається носіїв різних мов або тих, хто вільно володіє ними. Смерть мови впливає на будь-яку мовну форму, зокрема й на діалекти. Встановлено, що лінгвоцидним діянням є будь-яка з дій, вчинена з наміром повністю чи частково знищити мову чи діалект або перешкодити їхньому природному розвитку. У межах статті розглянуто 400-річну передісторію лінгвоциду української мови російськими загарбниками. Встановлено, що московська церква першою почала русифікувати Україну: українська мова визнавалася єретичною. Далі був царизм, а згодом і Російська імперія проти всього українського. Узагальнено, що лінгвоцид не обмежувався лише заборонними заходами. Існували інші види лінгвоцидних дій, які спричиняли часткове або повне мовне знищення спільноти, що розмовляла/є українською мовою. Російські уряди навмисно створювали етномовним групам умови культурної відсталості, відмовляючись від допомоги в їхньому органічному культурному розвитку. Як наслідок, серед україномовних груп розвивалося відчуття «непрестижних культур», «непрестижних мов» і відбувалося повне або часткове перемикання на російську мову. Підсумовано, що здебільшого усі акти лінгвоциду української мови супроводжувалися (і супроводжуються на тимчасово окупованих територіях) не лише погрозами, а й залякуванням, а також застосуванням фізичної сили, обмеженням волі, викраденнями, катуваннями. Йдеться про фактичне позбавлення українців права користуватися українською мовою та вивчати її, дискримінацію та репресії щодо осіб, які публічно виявляли свою українську національну приналежність, зокрема, шляхом спілкування українською мовою. Оскільки мова є потужним маркером ідентичності, то, щоб звільнитися від імперських претензій російського світу, потрібно викреслити Україну з російськомовного простору.
Посилання
2. Areiza Londoño R. Lenguas en contacto o lenguas en conflicto? Lenguas amenazadas, Lenguas en Contacto y Bilingüalismo. 2011. Vol. 4. Р. 11–20.
3. Мельничук С. А. Моя боротьба за мову. Документальне висвітлення методів «історичного складання» російськомовного населення України. 2-ге вид., доп. Київ : Талком, 2017. 576 с.
4. Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали / упоряд.: Л. Масенко та ін. Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. 399 с.
5. Nicholas A. B. Linguicide. Briarpatch. 2011. Vol. 40 (2). Р. 5–8.
6. Zwisler J. J. Linguicide and identity: A multigenerational study in indigenous identity. Lambert Academic Publishing, 2017. 359 р.
7. Грималюк І. М. Мововбивство і не тільки…. 2-ге вид., виправл., доповн. Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2013. 40 с.
8. Siruk О. А guide to the history of oppression of the Ukrainian language. Chytomo – the culture of reading and the art of book publishing. 29.03.2023. URL: https://chytomo.com/en/aguide-to-the-history-of-oppression-of-theukrainian-language/
9. Мацько Л., Христенок В. Явище лінгвоциду в історії української літературної мови (XVII–ХІХ ст.). Українська мова. 2003. Вип. 2. С. 58–62.
10. Rudnyckyj J. B. The Ems Ukase of 1876 and the problem of linguicide. Nationalities Papers: The Journal of Nationalism and Ethnicity. 2007. Vol. 4 (2). P. 153–155.
11. Chayinska M., Kende A., Wohl M. J. A. National identity and beliefs about historical linguicide are associated with support for exclusive language policies among the Ukrainian linguistic majority. Group Processes & Intergroup Relations. 2022. Vol. 25 (4). Р. 924–940.