ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ ДИСКУРС: ЗАСОБИ ІНТОНАЦІЇ

Анотація

Стаття присвячена вивченню усного портрета лікаря-мовця. Мовлення лікаря належить до медичного дискурсу, який реалізується під час огляду пацієнта. Під медичним дискурсом розуміємо тип інституційного дискурсу, в якому комунікативна взаємодія лікаря в процесі комунікації лікар–пацієнт реалізує мету допомогти та знеболити. Такий тип дискурсу класифікуємо як дискретний медичний дискурс, що передбачає перерву мовлення доктора-мовця, викликану певними ситуаціями співпраці з пацієнтом, коли останній відповідає на питання. У ході перцептивного аналізу досліджено структуру дискурсу, яка складається з двох частин, включаючи визначення проблеми, її симптоми та причину появи, а також рекомендацію щодо подальшої дії задля полегшення стану пацієнта-мовця. Інтонація – значущий засіб зміни контексту, яка базується на широкій варіативності компонентів інтонації, що дає змогу виокремити ключові ознаки медичної лексики та граматичної будови усного медичного дискурсу. Аналіз даних дослідження дозволив зробити висновок щодо структури дискурсу, яка має дві частини діалогу лікар–пацієнт: огляд–опитування пацієнта та загальний висновок. Опитувальна частина, яка складається з різноманітних питальних конструкцій, основну ланку яких займають загальні питання у спілкуванні лікаря з пацієнтом; своєю чергою загальний висновок опитування формується переважно зі складних (складно-підрядних та складно-сурядних) речень. Аудиторський аналіз становить основу дослідження медичного дискурсу, під час якого детально досліджено головні інтонаційні параметри. Медичний дискурс здійснюється в дружній ситуації, метою якої є надання допомоги; голос диктора-лікаря тихий; темп середній; діапазон тону середній; шкала низхідна, переважно ступінчаста, з частковою вимовою високої або ламаної шкали. Формування дискурсу низхідною шкалою придає стриманий офіційний стиль спілкування інституційному дискурсу, де кожне слово лікаря повинно мати вагу та сприйматися з повагою.