ЛІНГВОКСЕНОФОБНИЙ ВИМІР РОСІЙСЬКОГО ГЕОПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ (НА МАТЕРІАЛІ ВИКОРИСТАННЯ РАДЯНСЬКИХ ТОПОНІМІВ ЯК МАРКЕРІВ КСЕНОФОБІЇ)

Анотація

Статтю присвячено аналізу лінгвоксенофобного виміру російського геополітичного дискурсу як інструменту консцієнтальної війни, що РФ веде проти України та інших незалежних держав, які колись входили до складу СРСР. Мета статті – запропонувати визначення поняття «лінгвоксенофобія», визначити його виміри на прикладах використання радянських топонімів у російському геополітичному дискурсі. Авторка пропонує ввести до лінгвістичного обігу поняття «лінгвоксенофобія», яке тлумачиться як прихована форма вербальної агресії, що реалізується за допомогою комунікативних стратегій знецінення досягнень, приниження інших народів та організованих політичних спільнот (держав) і демонстрації зверхності власного народу (спільноти, держави). Доведено, що лінгвоксенофобія відрізняється від мови ворожнечі за такими параметрами: прихована вербальна агресія, показна ввічливість, відсутність потенційного провокування насильства. Контент-аналіз російськомовних медійних джерел довів некоректне вживання топонімів радянського походження Молдавія, Білорусія, Кіргізія замість законодавчо закріплених та визнаних міжнародним співтовариством офіційних назв Молдова, Бєларусь і Киргизстан. Також зафіксовано використання топоніму Прибалтика на позначення країн Балтії – Литви, Латвії й Естонії, що має переважно негативну конотацію в дискурсах, присвячених підтримці Заходом України у розв’язаній Росією війні. На граматичному рівні також простежується тоталітарне маркування російського геополітичного дискурсу – використання прийменника «на» з топонімом Україна. Відповідно до правил російської мови з адміністративно-географічними назвами у знахідному та місцевому відмінках вживається прийменник «в», прийменник «на» використовується як позначення руху всередині держави. Таким чином у російському геополітичному дискурсі наша країна визначається як територія (переважно російська), а не суверенна держава. Отже, топоніми радянського періоду в геополітичному дискурсі РФ є маркерами таких комунікативних стратегій: (1) демонстрація РФ своєї вищості й значущості відносно інших народів, (2) приниження і знецінення народів, які вийшли з-під контролю Кремля, і (3) стратегії тримання під контролем держав, що потенційно можуть вийти з-під контролю Кремля.