СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІСПАНСЬКОЇ КАЗКИ ТА ЇХ ВІДТВОРЕННЯ В УКРАЇНСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ

Анотація

Стаття присвячена перекладу народної казки, яка посідає доволі специфічне місце серед жанрових стратегій перекладу художньої літератури. Через свою дуалістичну природу казка в її різновидах належить до так званої периферійної художньої літератури, на противагу високій авторській, бо в ній поєднується літературність та розмовність.

Спонтанність мовленнєвого акту, обмеженість часу, який має мовець у своєму розпорядженні, та його прагнення до прискорення процесу комунікації вступають у конфлікт із необхідністю надати повідомленню форму, прийнятну для адресата. Мовець спочатку ідентифікує ознаку предмета мовлення і тільки потім намагається зробити своє повідомлення об’єктивно завершеним та усвідомленим. Як наслідок такої інтенції, відбувається парцеляція синтаксичної структури репліки та об’єднання двох фраз, що притаманні усному розмовному мовленню, а отже, і казкам, що намагаються відтворювати його.

Однак, саме фольклор є доволі складним об’єктом для перекладу, оскільки у ньому значною мірою відображається мовна та концептуальна картина народу, його світосприйняття, уподобання, бачення основних ціннісних категорій тощо. Специфіка перекладу казки зумовлена ще й тим, що реципієнтом її є, головним чином, діти. Відтак, перекладач має враховувати вікові особливості майбутнього читача, не знехтувавши такими засадничими поняттями як адекватність та еквівалентність, даючись до різного типу перекладацьких трансформацій.