ОСНОВНІ КРИТЕРІЇ КЛАСИФІКАЦІЇ МІЖМОВНИХ ОМОНІМІВ У СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЧНІЙ НАУЦІ
Анотація
Упорядкування опрацьовуваного матеріалу – відповідальний і важливий етап наукової роботи, який допомагає дослідникові оновити й поглибити знання про певне явище чи об’єкт. Цю статтю присвячено критеріям класифікації міжмовних омонімів, себто слів, належних до різних мовних систем і наділених симетричною формою та асиметричним змістом. Міжмовні омоніми, як відомо, часто становлять труднощі під час комунікації та перекладу. Комплексно вивчати такі слова почали з 1928 року, коли світ побачила праця М. Кесслера та Ж. Дерокіньї «Фальшиві друзі, або підводні камені англійської лексики. Поради перекладачам». Відтоді з’явилося чимало наукових розвідок і укладено безліч словників на матеріалі двох чи більшої кількості мов, але дослідження в цій лінгвістичній царині не втрачають своєї актуальності, адже зіставлено ще далеко не всі аспекти міжмовної омонімії, а тому її одиниці (пари чи групи міжмовних омонімів) потребуватимуть щораз нових класифікаційних схем, які, безперечно, ґрунтуватимуться на вже відомих принципах. Саме їх і розглянуто в нашій розвідці. Проаналізувавши класифікації міжмовних омонімів, запропоновані в сучасній мовознавчій літературі, ми з’ясували найістотніші ознаки такої лексики, визначили критерії, покладені в основу її класифікаційних схем, і показали, що серед цих критеріїв є як самодостатні (семантичний, формальний, етимологічний, словотвірний, частиномовний), так і доповнювальні (стилістичний і граматичний). Наприклад, за семантичним принципом міжмовні омоніми можна поділити на повні (відношення семантичного виключення) і часткові (відношення семантичного включення або семантичного перетину); за формальним – на фонетико-графічні (власне омоніми), фонетичні (омофони), графічні (омографи) і морфологічні (омоформи); за етимологічним – на гомогенні й гетерогенні; за словотвірним – на омоніми першого ступеня й омоніми другого ступеня; за частиномовним – на іменникові, прикметникові, прислівникові, дієслівні тощо. Будь-яка з цих схем може стати як базовою, так і проміжною для розгалуженішої класифікації.
Посилання
2. Беднаж М. Польсько-українська міжмовна омонімія : автореф. дис. … канд. філол. наук. Київ, 2000. 19 с.
3. Вотінцева М. Міжмовні омоніми неспоріднених мов. Східнослов’янська філологія : збірник наук. праць. Серія: Мовознавство. 2015. Вип. 25. С. 37–42. 4. Кійко С. Міжмовна омонімія з погляду різних лінгвістичних дисциплін. Одеський лінгвістичний вісник. 2017. Вип. 9 (3). С. 20–25. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/olinv_2017_9(3)__6 (дата звернення: 17.03.2023).
5. Кононенко І., Співак О. Українсько-польський словник міжмовних омонімів і паронімів / за ред. І. Кононенко. Київ, 2008. 343 с.
6. Кононенко І. Українська та польська мови: контрастивне дослідження = Język ukraiński i polski: studium kontrastywne. Warszawa, 2012. 808 с.
7. Кочерган М. Словник російсько-українських міжмовних омонімів. Київ, 1997. 400 с.
8. Лабенко О. Генеза міжмовної омонімії у неспоріднених мовах (на матеріалі французької та української мов). Проблеми семантики слова, речення та тексту. 2011. Вип. 27. С. 137–141. URL: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/pssrtt_2011_27_19 (дата звернення: 17.03.2023).
9. Рильський М. Твори : у 3-х т. Т. 3. Статті. Київ, 1956. 418 с.
10. Турчина А. Лексична міжмовна омонімія у слов’янських мовах. Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур. 2012. Вип. 17. С. 121–126. URL: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/kdsm_2012_17_18 (дата звернення: 20.03.2023).
11. Щербина Д. Повні українсько-білоруські міжмовні омоніми. Філологіка / Philologica : зб. наук. праць. Кривий Ріг, 2020. Вип. 21. С. 97–112.
12. Chamizo Domínguez P. J. Los falsos amigos desde la perspectiva de la teoría de conjuntos. Applied Linguistics Now: Understanding Language and Mind / La lingüística aplicada actual: comprendiendo el lenguaje y la mente. Almería, 2009, P. 1111–1126.
13. Grosbart Z. Teoretyczne problemy przekładu literackiego w ramach językow bliskopokrewnych (na materiale języka polskiego i językow wschodniosłowiańskich). Łódź, 1984. 160 s.
14. Ivašina N., Rudenka A., Janovec L. Falešní přátelé překladatele v češtině a běloruštině. Praha, 2006. 122 s.
15. Kaleta R. Białorusko-polska homonimia międzyjęzykowa. Warszawa, 2014. 172 s.
16. Koessler M., Derocquigny J. Les faux amis ou les pièges du vocabulaire anglais. Conseils aux traducteurs. Paris, 1928. 387 p.
17. Król M. Homonimia interjęzykowa a nauczanie języka obcego. Studia Rusycystyczne. Kielce, 2015. T. 23. S. 79–86.
18. Kusal K. Rosyjsko-polska homonimia międzyjęzykowa. Anuari de Filologia. Llengües i literatures modernes. 2014. № 4. S. 53–66.
19. Rečnik srpsko-poljskih međujezičkih homonima i paronima = Słownik serbsko-polskich homonimów i paronimów / Red. D. Šipka. Poznań, 1999. 158 p.
20. Rutkowski K. Polsko-rosyjskie homonimy i paronimy międzyjęzykowe – propozycja klasyfikacji. Studia Wschodniosłowiańskie. 2012. T. 12. S. 305–319.
21. Wojan K. Międzyjęzykowa homonimia leksykalna. Zagadnienia analizy. Język a rzeczywistość. Rusycystyczne studia konfrontatywne. Katowice, 2005. S. 32–39. 22. Wojan K. Zjawisko homonemii międzyjęzykowej na przykładzie języków: polskiego, rosyjskiego i fińskiego. Wokół homonimii międzyjęzykowej. Warszawa, 2017. S. 41–69.
ISSN 
.png)
