ПРАІНДОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПОЕТИКАЛЬНИЙ СПАДОК: МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСНОВКИ КОРПУСНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Анотація

Індоєвропеїстика як галузь лінгвістики нині є однією з найстаріших і найглибше уґрунтованих галуззю. Її беззаперечним здобутком є відкриття фонетичних законів і відповідностей між спорідненими мовами. Завдяки їм можливо реконструювати граматичний лад індоєвропейської прамови, набір її морфологічних формантів, словниковий склад, особливості синтаксису, просодики тощо. Усе це вкупі дало можливість реконструювати вищі рівні організації мовлення – поетичні кліше. У найдавніших текстах індоєвропейськими мовами (оди Піндара, епоси Гомера, гімни Рігведи й Авести, хетські тексти тощо) є сталі вислови, які складаються з етимологічно споріднених слів. Тому вже в середині 19 століття стало зрозуміло, що деякі фрази індоєвропейської поетичної (ритуальної) мови так само могли зберегтися в дочірніх фольклорних (а згодом – поетичних і літературних) традиціях. Таку галузь студій започаткував німецький філолог Адальберт Кун у 1853 році, коли показав, що і в давньогрецьких, і у ведійських текстах є стале поєднання двох етимологічно споріднених слів – «нев’януча слава». Відкриття наступної спільноіндоєвропейської формули («колесо сонця») належить цьому ж лінгвісту. Натепер відомо понад 50 подібних фраз. Це – релікти спільноіндоєвропейської поетичної мови. Вони зберегли найголовніші ідеологеми й міфологеми індоєвропейських еліт: «швидкі коні», «коні й мужі», «подавач благ» (про божество), «(бог) / небо безсмертне», «(бог) / небо довговічне», «(бог) / небо-батько», «донька (бога) / неба», «(божественна) / небесна ранкова зоря», «з поганою / хорошою славою», «слава мужів», «велика слава», «широка слава» й інші. Класичний і донині компендіум “Dichtung und Dichtersprache in indogermanischer Zeit” був виданий Р. Шміттом у 1967 році. З того часу процедура реконструкції спільноіндоєвропейських поетичних формул суттєво не змінилася: дослідник читає тексти давніми мовами, покладаючись тільки на свою пам’ять, знаходить у них послідовності етимологічно споріднених слів і припускає, що вони відтворюють поєднання, властиві ще індоєвропейському етапові. Стаття теоретично обґрунтовує можливість застосування корпусних підходів до виявлення спільноіндоєвропейських поетичних кліше, що на практиці вже було частково здійснено в попередніх публікаціях автора.