МЕТОНІМІЧНА ВТОРИННА НОМІНАЦІЯ АНТРОПОНІМІВ У НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

Ключові слова: власні назви, антропоніми, метонімія, семантичне перенесення, метонімічні трансформації

Анотація

У статті розглянуто особливості семантичних переносів із власних на омонімічні загальні назви на прикладі антропонімів сучасної німецької мови. Детально досліджено механізми й описано регулярні типи метонімічного переносу з антропонімів на апелятиви. Метонімію потрактовано як перенесення найменування, логічну основу якого становить входження обсягу одного поняття в обсяг іншого на підставі психологічних асоціацій, що відображають каузальні, атрибутивні, просторові, темпоральні та партитивні зв’язки, які об’єктивно існують між предметами. З огляду на це у роботі виокремлено п’ять типів метонімічного переносу: каузальний, за якого вихідні значення метонімів мають у словниковому тлумаченні семи «дія», «стан», «процес», «подія», «об’єкт дії» та «інструмент»; атрибутивний, якщо метоніми мають семи «якість», «властивість», «ознака»; локальний, коли семантична структура іменників містить семи «територія», «місце», «приміщення»; темпоральний, за якого провідними є семи «час», «період»; партитивний, зумовлений взаємодією понять частини та цілого. Серед метонімічних трансформацій антропонімів переважають каузальні перенесення, зумовлені причинно-наслідковим зв’язком між поняттями суміжних об’єктів. Рідше виявлено атрибутивний тип метонімічного перенесення, зумовлений асоціацією понять ознаки та суб’єкта / об’єкта, що володіє ознакою. Приклади локальної, темпоральної та партитивної метонімії трапляються спорадично. У вибірці наявні також випадки ситуативного метонімічного перенесення, cуть якого полягає в перенесенні антропоніма на певний предмет, зв’язок між якими опосередкований ситуативно. Ще одним способом утворення апелятивів з антропонімів є паронімічна атракція, котра виникає на основі зближення співзвучних слів. Носій імені, найчастіше відома особа, асоціюється фонетично зі спільнокореневими або спільнозвучними словами різних частин мови, що водночас зумовлено деякими особливостями носія імені, тобто спостерігаємо подвійну мотивацію найменування.

Посилання

1. Абрамов Р.А. Міжонімна омонімія (омонімія власних назв) в сучасній українській мові. Записки з ономастики. 2013. Вип. 16. С. 18–23.
2. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. Москва : Книжный дом «Либроком», 2009. 296 с.
3. Ермолович Д.И. Имена собственные на стыке языков и культур. Москва : Валент, 2001. 200 с.
4. Желєзняк І.М. Про деякі лінгвістичні ознаки власних назв. Мовознавство. 2001. № 1. С. 13–17.
5. Кійко С.В. Омонімія в мові і мовленні. Чернівці : Родовід, 2014. 544 с.
6. Литвин Ф.А. Многозначность слова в языке и речи. Москва : КомКнига, 2005. 120 с.
7. Radden G., Kovecses Z. Towards a Theory of metonymy. Metonymy in Language and Thought. Amsterdam : J. Benjamins, 1999. P. 7–59.
Опубліковано
2021-06-23
Як цитувати
Кійко, С. В., & Лех, О. С. (2021). МЕТОНІМІЧНА ВТОРИННА НОМІНАЦІЯ АНТРОПОНІМІВ У НІМЕЦЬКІЙ МОВІ. Нова філологія, 1(81), 160-165. https://doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-1-25
Розділ
Статті