КАТЕГОРІЯ ЧАСУ ЯК ФЕНОМЕН ПОЕТИКИ СПОНТАННОСТІ

Анотація

У статті представлено ключову текстову категорію поетики спонтанності – категорію часу. Метою дослідження є визначення основних вимірів категорії часу у поетиці спонтанності. Поставлена мета передбачає виконання таких завдань: визначити антропогенність категорії часу у поетиці спонтанності; представити основні ракурси реалізації категорії часу; окреслити розуміння часу як принципу творення у поетиці спонтанності. Об’єктом дослідження обрано категорію часу у художніх текстах, а предметом дослідження є різноплановість реалізації категорії часу у творах, що представляють поетику спонтанності. Темпоральність розглянуто з естетико-філософських позицій феноменології Мартіна Гайдеґґера і Еміля Штайґера, а також «теорії поля» Чарльза Олсона. У результаті аналізу феноменологічної концепції творчості стає очевидним, що саме час стає екзистенційно осмисленим ритмічним оформленням духу творення. Таке антропологічне розуміння категорії часу є фундаментальним для поетики спонтанності, що базується на русі творчої енергії, непідвладної умовним інтервальним абстракціям. Діалектика часової категорії у різні естетичні епохи не була лінійною. А саме, концепція трагічної вічності у поетиці романтизму поступово замінюється лінійною хронологічністю реалізму, набуває змішаного характеру циклічності у модерністську добу та невизначеного у своїй конечності тривання у художніх текстах сучасності. У художніх творах, що представляють поетику спонтанності, текстова категорія часу характеризується гетерогенністю (поєднання кількох різновидів часу в межах одного твору) та гетерохронністю (різночасність, зміна часу і темпу викладу, нерівномірність). Для комплексного осмислення часової категорії у поетиці спонтанності визначено основні ракурси розгляду: 1) час як об’єкт зображення у творі, хронотоп; 2) час як наративна форма; 3) лінгвальні та паралінгвальні засоби представлення текстової категорії часу; 4) час як принцип творення (спонтанне письмо як запис часу). Серед лінгвальних засобів представлення категорії часу у поетиці спонтанності виділяємо поліритмію, яка проявляє інтерсуб’єктивну природу часу – координацію внутрішньої суб’єктивної реальності, тобто особистих ритмів і темпів, із зовнішніми процесами, тобто навколишнім світом.