КАРНАВАЛЬНА СТИЛІСТИКА НІМЕЦЬКОМОВНОГО ТВАРИННОГО ЕПОСУ (НА МАТЕРІАЛІ АНІМАЛІСТИЧНОЇ КАЗКИ ПРО ЛИСА РЕЙНЕКЕ)

Анотація

 Стаття торкається стилістичних особливостей анімалістичної казки та її карнавальних витоків. Детально аналізується поняття карнавал як «сміхова культура» та її зв’язок з тваринним епосом, визначаються мовні характеристики анімалістичної казки. Розглянуто роботи сучасних філологів В.Я. Проппа, С.Д. Карпенко, Н. Дусіна, що займались дослідженням карнавального дискурсу, визначено підходи до вивчення карнавальної естетики фольклорних творів. Вказується, що Н.В. Дусіна та В. Г. Пожидаєва акцентують увагу на трансформованих мотивах та образах римського карнавалу. Вченні підкреслюють, що розуміння карнавалу змінюється залежно від епохи, літературних традицій, індивідуально-авторської концепції. Н. Жлуктенко аналізує анімалістичний епос Річарда Адамса, в якому ключовою проблемою є дихотомія природного і людського.

В статті охарактеризовано основні стилістичні параметри карнавального дискурсу, а саме порушення бінарних опозицій, викручена логіка, алогічність, яка подекуди переходить в абсурдність карнавального мовлення, поширюються на мову анімалістичної казки.

Домінуючими в казці є референційні сфери «ландшафт», «тіло», «їжа». На карнавальне дійство вказують назви персонажів, які містять у своїй морфемній структурі словотворчі форманти, що характеризують незграбність одних персонажів та карнавальне свавілля інших.

Специфіка стилістичної організації анімалістичної казки визначається особливостями використання в текстах даного типу портретної лексики, орієнтованої на створення комічної амбівалентності й ефекту ошуканого очікування. На лексичному рівні цьому сприяють фонетико-орфографічні каламбури, численні епітети, порівняння, метафори, перифрази, евфемізми, гіперболи та антитези. Чергування фамільярно-площадкового та високого мовленнєвого регістрів належить до основних елементів карнавальної поетики казки про Лиса Рейнеке.