ІКОНІЧНІСТЬ МОВ КОНСОНАНТНОГО ТИПУ

Анотація

Статтю присвячено проблемам мовної типології. Висувається гіпотеза про зумовленість семіотичних можливостей лінгвальних систем їх типологійними властивостями. Висвітлено залежності між морфологічним типом мови та діаграматичними іконічними репрезентаціями, зокрема між складністю силабічної будови та продуктивністю такого способу словотворення як редуплікація; між аглютинацією та порядком компонентів морфологічної будови слова, яка віддзеркалює концептуальну дистанцію між кореневою та афіксальними морфемами (принцип семантичної іконічності). Розглянуто співвідношення між типом словозмінної системи та кодуванням ядерних концептів (принцип конструктивної іконічності). Основну увагу приділено фонологічній типології мов за параметром ‘ступінь розробленості фонемного інвентарю’ та способами реалізації образної іконічності. Мови з багатими системами консонантизму тяжіють до іконічної (звукозображальної) репрезентації тих чи тих позначуваних завдяки розвиненості конкретного розряду елементів позначення, які забезпечують умотивованість інкорпорувальних структур та схожість позначувальних із позначуваними денотатами. Представлено тематичні дослідження звукозображальних властивостей салієнтних приголосних у генетично неспоріднених мовах – африкат та фрикативних в абхазькій мові й кліксів у зулу.

З’ясовано, що фонетична система абхазької мови має у своєму розпорядженні більше засобів кодування тонких відтінків переривчастих шиплячих, свистячих, шиплячо-свистячих тощо типів звучання. Фонетичні засоби активно залучаються до створення іконічних слухових образів (шипіння рідини при нагріванні) та синестезичних аудіо-тактильних образів (конденсація/розрідження приголосних та метатеза для імітації консистенції речовини). Клікси в мові зулу виявилися високопродуктивними у формуванні імітативів, що співвідносяться як зі слуховою (відтінки тріщання, стукання тощо), так і неслуховою ономатопеєю (емоції). Звуконаслідування потрапляють до класу культурних реалій, відбивають самобутність етносу та залучаються до внутрішньокультурного ядра лексикону. Це розхитує донині стереотипні уявлення про звукозображальну лексику як маргінальний клас через її незначну кількість. Якісний склад фонем та їх аранжування впливає на вибір мовцями як засобів мовної репрезентації певних ознак денотатів, так і самих ознак, що кодуються.

Результати дослідження узгоджуються з концепцією співвіднесеності приголосних та голосних із “лексичністю” і “граматичністю” повнозначних слів та морфем, а також морфологічним типом мови, що опосередковано вказує на зумовленість формування системи консонантизму семантичним фактором. Якісний склад фонетичної системи мови впливає на її здатність кодувати ті чи ті значення, звукосимволічний потенціал, пріоритетність і ступінь деталізації окремих розрядів лексики, зокрема й звуконаслідувань. Проте недостатність фонемного інвентарю не позбавляє мову можливості позначати типові звукові й незвукові денотати за допомогою компенсаторних засобів або ж опосередковано.